Про адвокатські запити та позицію Офісу Уповноваженого ВРУ з прав людини – експерт

Доктор юридичних наук, адвокат, голова Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики НААУ Ірина Сенюта вважає, що Офіс Уповноваженого ВРУ з прав людини має контроверзійне нормативне застосування, що в окремих випадках призводить до порушення законодавства України, зокрема закону «Про захист персональних даних» та закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність.

Про це вона повідомила в ексклюзивному коментарі виданню Advokat Post.

Адвокат наголошує, що права адвокатів порушуються, коли їм відмовляють у наданні інформації на адвокатський запит, у процесі збору персональних даних про свого клієнта, зокрема медичних.

«Одним зі складних питань, які виникають в адвокатській практиці – це збір доказів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом, до якої належать відомості, які становлять об’єкт лікарської таємниці. Отож, одним з наболілих питань є: чи при поданні адвокатського запиту про отримання копій медичної документації, інформації, яка становить лікарську таємницю і є інформацією з обмеженим доступом, слід додатково до копій свідоцтва та ордера долучати ще якісь інші документи, зокрема згоду на обробку персональних даних свого клієнта?», – розповідає Ірина Сенюта.

Вона зауважує, що професійна адвокатська спільнота вже протягом років звертається до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з цього приводу, проте позиція Офісу постійно змінюється «при незмінності положень Закону України «Про захист персональних даних» та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

На підтвердження своїх слів Ірина Сенюта цитує відповідь з Офісу Уповноваженого з прав людини, датований 4 квітня 2020 року: «У випадку, якщо в адвокатському запиті запитується інформація з обмеженим доступом, а саме конфіденційна інформація про особу (персональні дані), то адвокатський запит має відповідати вимогам, які передбачені Законом України «Про захист персональних даних» та містити підтвердження його повноважень на отримання такої інформації, що обумовлено, зокрема статтями 7, 14, 16 вказаного Закону».

Окрім цього, Представник Офісу також зазначає в листі, що «у випадку неправомірної відмови в наданні інформації, несвоєчасного або неповного надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит, адвокату необхідно звернутись до ради адвокатів для сприяння забезпечення гарантій адвокатської діяльності».

Проте, ще 5 років тому механізм збору персональних даних виглядав по іншому, наголошує Сенюта. Так, в листі-відповіді з Офісу Омбудсмену від 24 квітня 2015 року зазначено наступне: «…Вважаємо таку практику застосування положень законодавства про інформацію з обмеженим доступом (і, зокрема, про захист персональних даних) в адвокатській діяльності неоднозначною та суперечливою. Персональні дані в адвокатській практиці зазвичай збираються як відомості про факти, що можуть бути використані як докази, та необхідні адвокату для належного захисту та представництва інтересів свого клієнта. Слід звернути увагу, що більшість персональних даних є конфіденційними і тому належать до інформації з обмеженим доступом. Відтак, є підстави вважати положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яким передбачено обмеження права адвокатів отримувати інформацію з обмеженим доступом, зокрема щодо своїх же клієнтів, таким, що суперечать принципу пропорційності та необхідності в демократичному суспільстві. Ці положення не дозволяють адвокату ефективно забезпечувати право на захист та надання правової допомоги, а також нівелюють таку передбачену законом гарантію адвокатської діяльності як рівність прав з іншими учасниками провадження (зокрема, представниками сторони обвинувачення), дотримання засад змагальності і свободи в наданні доказів та доведенні їх переконливості».

У зв’язку з вищезазначеним, адвокат зробила кілька зауваг:

1. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.

2. У Конституційному поданні щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 26 Закону України «Про Національну поліцію» (URL: http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/ccu/5_422.pdf) передбачено, що Закон України «Про захист персональних даних» є рамковим законом, який встановлює загальні принципи та вимоги до обробки персональних даних. У той час як спеціальні закони мають детально з урахуванням принципів Закону України «Про захист персональних даних» встановлювати правила обробки персональних даних у відповідних сферах з урахуванням особливостей відносин, що регулюються, а також передбачити відповідні механізми захисту від свавільного обмеження права на особисте життя. Очевидно, що одним законом неможливо врегулювати особливості обробки персональних даних для всіх сфер діяльності як державних органів, так і суб’єктів приватного права. Підкреслю, що автором цього подання був Омбудсмен.

3. У листі-відповіді з Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 21.07.2015 зазначено, що в межах провадження розглянуто відповідь Національної асоціації адвокатів України, в якій повідомляється, що з метою надання професійної позиції з принципових для адвокатів питань застосування в адвокатській діяльності законодавства про інформацію та про захист персональних даних планується розгляд цих питань на засіданні Ради адвокатів України. Одне з таких рішень РАУ є рішення «Щодо роз’яснення деяких питань, пов’язаних з реалізацією права адвоката на звернення з адвокатським запитом» № 172 від 13.10.2018. У цьому Рішенні, приміром, йдеться про те, що адвокатські запити слід оформляти відповідно до Положення про ордер на надання правової допомоги та порядку ведення реєстру ордерів. А також про те, що всі особливості діяльності адвокатів та правові межі такої встановлено саме в спеціальному закону, тобто Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Видається, що позиція є послідовною і корелювала до певного часу з позицією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

4. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про захист персональних даних», Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює контроль за додержанням законодавства про захист персональних даних у межах повноважень, передбачених законом. У ч. 3 ст. 55 Конституції України передбачено, що кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Згідно з ч. 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Відтак, незрозуміло, чому останніми кількома роками здійснюється лише скерування адвокатів до ради адвокатів, позбавляючи варіативності способів захисту.

«Резюмуючи викладене, я задаюся кількома питаннями: чи повинно правозастосування настільки залежати від персоніфікованого праворозуміння та чи правозахисна функція праволюдинної інституції має зводитись до «диспетчерства»…? І ці питання навіть дуже нериторичні…», – резюмувала Ірина Сенюта.

Джерело