Значний відсоток справ «розпадається» в судах через нехтування стороною обвинувачення процесуальною чистотою під час отримання чи подання доказів. Тому суддя Верховного Суду висвітлила його практику та вказала на підводні камені в оцінці доказів.
За ці межі не виходять
Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили. Суди повинні оцінювати докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв’язку, усі сумніви мусять тлумачитися на користь обвинуваченого. Ці відомі кожному юристу норми все ж часто викликають проблеми під час правозастосування. Для висвітлення складних моментів суддя Касаційного кримінального суду Світлана Яковлєва провела вебінар «Окремі питання застосування кримінального процесуального законодавства під час розгляду кримінальних проваджень у суді. Оцінка доказів».
Закон чітко встановлює межі перегляду рішень судом касаційної інстанції. Проте перед ВС часто ставиться питання про необхідність дослідити докази ще раз через їх неправильну оцінку чи визнання цих доказів недопустимими або неналежними. «Суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази та давати їм оцінку, він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин», — сказала С.Яковлєва.
Останньою інстанцією, яка може безпосередньо дослідити докази та дати їм оцінку, є апеляційний суд. Водночас і цей орган має певні межі перегляду судових рішень. Тобто не всі клопотання про дослідження доказів, які надходять до апеляційного суду, мають бути задоволені. «Відповідно до практики ККС, якщо апеляційний суд дає доказам іншу оцінку, відмінну від оцінки суду першої інстанції, то він, безумовно, має їх дослідити. Якщо апеляційний суд цього не зробить, це стане підставою для скасування його рішення касаційним судом», — наголосила суддя.
У практиці виникають питання неправильного трактування поняття допустимості доказів. Тому суддя розповіла, коли докази можуть наперед визнаватися недопустимими. По-перше, слід ураховувати норми Кримінально процесуального кодексу, де зазначено, що доказ визнається недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку істотного порушення прав і свобод людини. Суд обов’язково має обґрунтувати те, чому він уважає порушення настільки істотним, що вирішив визнати доказ недопустимим.
Чи має суд першої інстанції в разі надходження клопотання про визнання доказу недопустимим відразу ставити питання на обговорення та приймати рішення? На думку С.Яковлєвої, суддя має це клопотання обговорити. А от оцінку доказу він може дати в нарадчій кімнаті. Якщо від сторони захисту надійшло клопотання про визнання доказу недопустимим, то суд може вирішити це питання у вироку, а не ухвалі. У такому разі невинесення ухвали у відповідь на клопотання не буде таким істотним порушенням, що може потягнути за собою скасування судового рішення.
Згадала служителька Феміди і про теорію кримінального процесу — «плоди отруйного дерева». Якщо основний доказ є недопустимим, то й похідні від нього також. Утім, суддя знову наголосила, що завжди має бути чітка та серйозна аргументація, чому саме володар мантії дійшов такого висновку.
Руйнівники доказів
Кожен суддя у своїй практиці стикається з доказами, здобутими під час обшуку. Утім, у силу різних причин обшуки проводяться без попередньої ухвали слідчого судді. У такому разі закон вимагає від слідчого чи прокурора негайно звернутися з клопотанням про дозвіл на проведення обшуку.
Юристи на практиці часто стикаються з нерозумінням значення слова «негайно». Адже деякі прокурори вважають, що звернення і через день, і через тиждень — це теж «негайно». Тому суддя зазначила: практика ВС ґрунтується на тій позиції, що після спливу тривалого строку здобуті докази не можуть уважатися допустимими.
Доказ може бути визнаний недопустимим, якщо прокурор подав клопотання про тимчасовий доступ до володіння особи, а фактично провів обшук. Також правоохоронці мають бути обачними під час огляду, бо деякі намагаються під виглядом однієї слідчої дії провести зовсім іншу. Якщо до суду потрапить доказ, здобутий в результаті такої слідчої дії, то, звичайно ж, його визнають недопустимим.
Якщо в процесі огляду житла були виявлені докази, то прийнятними вони будуть уважатися тоді, коли згода володільця на таку дію була добровільною. Ситуації, коли особа сама викликала поліцію до свого домоволодіння, а в ході слідства були виявлені докази, трапляються часто. Проте ця ж особа може не бажати долучати їх до справи та наголошувати, що не було згоди на огляд. У такому разі судова практика говорить, що доказ усе одно буде допустимим, позаяк виклик поліції в дім уже свідчить про добровільну згоду на проникнення до житла.
Утім, як бути з дозволом особи в разі, якщо вона винаймає житло. Хто має давати згоду: власник чи наймач? У таких ситуаціях суд говорить, що проведення огляду житла буде відповідати закону в разі наявності згоди не тільки власника, а й наймача. Бо ж якщо власник погодився, а користувач ні, а слідча дія виконується відносно останнього, то суд змушений буде визнати здобуті докази недопустимими.
Під покровом слідства
Негласні слідчі (розшукові) дії в силу своєї таємності можуть супроводжуватися купою процесуальних порушень. С.Яковлєва окреслила головні причини визнання доказів і протоколів НС(Р)Д недопустимими: відсутність ухвал, докази здобуті до постановлення ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення такої дії. Контроль за скоєнням злочину. Приймати рішення про таку слідчу дію має тільки прокурор. Відповідно, перекладання цього права на іншу особу тягне за собою визнання здобутих доказів недопустимими. Якщо в матеріалах провадження відсутня постанова прокурора про проведення, до прикладу, контрольної закупівлі, то про докази можна забути.
Бувають випадки, коли сторона обвинувачення не відкриває доступу до матеріалів справи. У результаті суд визнає докази недопустимими. В одному зі своїх рішень Велика палата ВС установила, що обвинувачення під час розслідування своєчасно вжило всіх заходів для розсекречування процесуальних документів, які були підставою для НС(Р)Д. Утім, такі документи не були розсекречені з причин, що не залежали від волі та процесуальної поведінки прокурора, тому суд не міг автоматично визнати докази та протоколи НС(Р)Д недопустимими.
Проте з приводу останнього в адвокатів є й інша думка (див., наприклад, «Краще пізно, ніж ніколи»).
Наприкінці суддя зазначила, що підстав делегітимізації доказів багато, тому вона ще повернеться до цієї теми під час нових вебінарів.
Share the post "Що може зруйнувати доказову базу будь-якої справи"
