Поділ майна подружжя може бути здійснено як за домовленістю, так і за рішенням суду під час шлюбу чи після його розірвання

8 березня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 307/2148/16 задовольнив касаційну скаргу представника позивача за первісним позовом, визнавши спірний будинок спільним майном подружжя.

Чоловік звернувся до суду із позовом до колишньої дружини про визнання права спільної сумісної власності на майно подружжя та його поділ, оскільки спірний будинок побудований під час їхнього з відповідачкою перебування у шлюбі і будувався за спільні кошти.

Відповідачка звернулася до суду із зустрічним позовом до нього про визнання права власності на частку нерухомого майна за набувальною давністю, зазначаючи, що після розірвання шлюбу між ними він жодного дня у спірному будинку не проживав, а також не брав участі в утриманні будинку та не сплачував комунальні платежі.

Рішенням районного суду первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено за недоведеністю обставин, передбачених ст. 344 ЦК України, з тих мотивів, що оскільки сторони побудували житловий будинок перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, то така нерухомість є спільним майном подружжя. У зв’язку із тим, що спірний будинок введений у експлуатацію, є правові підстави для визнання за чоловіком права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку.

Суд апеляційної інстанції рішення скасував з тих мотивів, що задоволення вимог первісного позову в будь-якому обсязі чи в будь-якій пропорції щодо частки чоловіка у праві власності на домоволодіння (будинок) означало б виникнення двох конкуруючих між собою чинних правових титулів (власності однієї особи на весь об’єкт та власності іншої особи на його половину) щодо одного й того самого майна, створило б правову невизначеність, не розв’язало б спір по суті та натомість породило б новий спір і конфлікт.

Розглянувши касаційну скаргу представника позивача за первісним позовом, Верховний Суд вказав, що порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.

Норми ст. 22, ст. 28 та ч. 1 ст. 29 КпШС України аналогічні положенням ст. 60, 70 СК України та ст. 368 ЦК України.

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).

Згідно із ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно набуте під час шлюбу.

Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб’єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням.

Суд першої інстанції встановив, що відповідачка зареєструвала за собою право власності на спірний житловий будинок 15 квітня 2010 р. у цілому як забудовник після припинення шлюбу. Проте будинок фактично побудований у 1996 р., тобто у період шлюбу сторін у справі. Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів спростування презумпції спільності майна подружжя та рівності їх часток, суд дійшов правильного висновку, що спірний будинок є спільним майном подружжя, тому підлягає поділу в рівних частках.

У правовідносинах про поділ майна подружжя предметом доведення є факт перебування сторін у шлюбі та набуття ними спірного майна у період шлюбу, спільність набуття якого презюмується сімейним законодавством, а спростування такої презумпції та доведення набуття спірного майна за особисті кошти покладено на відповідача в силу закону.

Отже, Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції і залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення