Які шанси має український бізнес на відшкодування завданих росією збитків в інвестиційному арбітражі?
Як нещодавно стало відомо, український мільярдер Рінат Ахметов подав позов до Європейського суду з прав людини про відшкодування збитків, завданих росією в Україні. Йдеться про знищений металургійний комбінат «Азовсталь» у Маріуполі. Юристи групи System Capital Management (SCM) намагаються через суд звернути увагу насамперед на порушення права власності, а вже потім — на завдані збитки. Йдеться про мародерство, грабежі і знищення російськими військовими зернових і сталі, виготовленої підприємствами SCM. Фактично це спроба створити прецедент порушення прав акціонера холдингу через знищення його активів.
Складний та непередбачуваний шлях
У світі уже розробили інструмент для розгляду інвестиційних спорів, а Україна має позитивний досвід участі в так званих кримських справах. Йдеться про міжнародний інвестиційний арбітраж. У 1998 році між Кабміном України й урядом рф було підписано угоду про заохочення та взаємний захист інвестицій. Згідно з нею, кожна зі сторін виключає заходи дискримінаційного характеру, що могли б стати на заваді під час керування й розпоряджання інвестиціями.
Окрім цього, офіційний Київ та москва домовилися, що інвестиції не будуть експропрійовані (примусово позбавлені власності), націоналізовані або піддані заходам, рівним за наслідками примусовому безоплатному позбавленню власності — за винятком суспільної необхідності, що й пояснює порушення Україною її зобов’язань за такою угодою в силу неспровокованої та необгрунтованої збройної агресії з боку рф. Держави також затвердили домовленість щодо того, якщо спір не може бути вирішено переговорами, через півроку з моменту письмового повідомлення такий спір може бути передано на розгляд компетентного суду або арбітраж сторони, на території якої здійснені інвестиції, Арбітражного інституту Стокгольмської торговельної палати, або арбітражного суду ad hoc відповідно до Арбітражного регламенту комісії Організації Об’єднаних Націй з права міжнародної торгівлі (ЮНСИТРАЛ).
З усього наведеного важливим є не те, що росія порушила постулати згаданої угоди про захист інвестицій, а те, що ця угода дає сторонам згоду на розгляд справи в арбітражі. Чому це важливо? Арбітражний регламент комісії ООН ЮНСИТРАЛ вказує, що для розгляду справи в арбітражі необхідно письмову згоду такого розгляду.
Звичайно, що в умовах, які склалися, очікувати від рф такої згоди однаково, що чекати манної крупи з неба, проте це вже і не є таким необхідним, зважаючи на угоду 1998 року.
Чому арбітраж — це ефективно?
Сторона, що подала позов, може змінити або доповнити свої позовні вимоги. Повертаємося до угоди 1998 року. Так вказано — якщо одна зі сторін порушить умови, компенсація становитиме ринкову вартість інвестицій, що експропріюються, з відсотками ставка нараховуватиметься з дати експропріації до моменту виплати, а також проценти — LIBOR USD 3M (середня відсоткова ставка за міжбанківськими кредитами, що надаються банками один одному) плюс 1%.
У межах слухання справ, арбітражний суд може вдатися до забезпечувальних заходів, наприклад, замороження активів. Відсутність відповідача у справі не є перешкодою для її розгляду за наявними матеріалами.
Рішення арбітражного суду є остаточним та обов’язковим, а його виконання має бути невідкладним. Положення про остаточність й обов’язковість арбітражних рішень для рф по відношенню до України є й у статті 9 угоди 1998 року. Крім того, рф ратифікувала документ, що визнає законність іноземних арбітражних рішень — Конвенцію 1958 року. Щоправда, саме ця Конвенція містить простір для маніпуляцій для країни-терориста в частині термінів виконання рішення арбітражу.
Так, у визнанні чи виконанні арбітражного рішення може бути відмовлено, якщо сторона доведе належними доказами, що:
• сторони при підписанні згоди на обов’язковість рішень арбітражу були недієздатними або ж ця згода недійсна відповідно до закону;
• відсутність належного повідомлення відповідача про розгляд справи арбітражним судом;
• рішення винесено стосовно спору, який не підпадає під дію арбітражної згоди;
• склад арбітражного органу чи арбітражний процес не відповідає угоді сторін;
• рішення не стало остаточним для сторін, було скасовано чи призупинено компетентним органом влади країни, де таке рішення було винесено, або країни, за законами якої було здійснено розгляд справи.
Щодо країни, на території якої може бути виконано арбітражне рішення (якщо це не країна-відповідач), то у виконанні рішення може бути відмовлено. Причини — за законами цієї країни такий спір не може бути предметом арбітражного розгляду, або ж виконання цього рішення суперечить публічному порядку цієї країни.
Тобто, з основного за цією Конвенцією: у ситуації компенсації грошей Україною за рахунок рф очевидним є те, що країна-агресор не буде добровільно виконувати рішення арбітражного суду. Проте таке виконання можливо за рахунок майна рф на території інших держав, що також ратифікували Конвенцію 1958 року. Це суттєво полегшить для країн-союзників юридичні підстави примусового вилучення майна рф, оскільки не потребує ухвалення додаткових законів. Крім того, історії уже відомі випадки, коли країни Європи намагалися виконати рішення Гаазького суду, наклавши арешти на російські горілчані бренди Stolichnaya та Moskovskaya, що належать рф через державне підприємство «Союзплодоімпорт».
Разом із тим, росія завжди маніпулювала своїми міжнародними зобов’язаннями, як у випадку зі швейцарським брендом Noga. З іншого боку, світові невідомі випадки настільки руйнівних та зухвалих дій рф стосовно інших суверенних держав.
Необхідно розуміти, що виконання рішення міжнародних арбітражів — це не повинність країн-союзників по відношенню до України. Це їхній обов’язок стосовно самих себе та людства в цілому: закриваючи очі та дозволяючи ігнорувати норми міжнародного права, наступними країнами, що постраждають від дій країни-агресора, цілком можуть стати вони, без реального механізму компенсації. Саме тому весь світ має згуртуватися на економічному та військовому фронті, щоб зупинити розповсюдження чуми 21 століття під назвою російський імперіалізм.
Джерело: Юридичний вісник України
Share the post "Міжнародний інвестиційний арбітраж як один із механізмів відшкодування збитків"
