Головним завданням Інтерполу є встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб з метою їх затримання, арешту та подальшої видачі

«Екстрадиційний арешт: підстави застосування і тактика захисту» — такою була тема лекції адвоката Ельвіри Лазаренко, партнера АО Barristers. Вона розповіла слухачам Legal High School про стадії екстрадиційного провадження та зазначила, що передує застосуванню запобіжного заходу стадія затримання особи, яка перебуває у міжнародному розшуку. Після цього відбувається застосування запобіжного заходу — тимчасового або екстрадиційного арешту — залежно від того, чи надійшов на момент застосування таких запобіжних заходів запит від іноземної держави про видачу розшукуваної особи для притягнення її до кримінальної відповідальності.

Лектор зосередила увагу слухачів Legal High School на застосуванні запобіжних заходів під час екстрадиційного провадження та вказала на відмінність процедури екстрадиційного арешту від арешту тимчасового. Також вона розповіла, на якій нормативній базі ґрунтується екстрадиційна процедура та запобіжні заходи, пов’язані з нею. При цьому було наголошено, що у разі відсутності укладеного міжнародного договору із запитуючою країною міжнародна правова допомога надається на засадах взаємності. Тобто якщо якась країна звертається до України із запитом про видачу особи, вона має гарантувати, що у разі звернення України з аналогічним запитом їй не буде відмовлено. У такому випадку застосовується процедура, визначена КПК України.

В той же час, якщо обидві держави є сторонами міжнародного договору, то нарівні з положеннями КПК України мають застосовуватися і відповідні положення міжнародного договору, оскільки вони є частиною національного законодавства. У разі якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж передбачені КПК України, мають застосовуватись саме положення міжнародного договору.

Ельвіра Лазаренко звернула увагу на положення найбільш застосовних в екстрадиційних провадженнях міжнародних договорів — статті 16 Європейської конвенції про видачу правопорушників та статті 61 «Мінської» конвенції, що передбачають звернення іноземної держави до України із запитом про тимчасовий арешт. На практиці ж під час звернення до слідчого судді із клопотанням про застосування тимчасового арешту прокурори майже ніколи не долучають такого запиту, а слідчі судді не звертають увагу на його відсутність. Деякі слідчі судді розцінюють червоне оповіщення Інтерполу як запит іноземної держави про тимчасовий арешт особи, проте головним завданням Інтерполу є встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб з метою їх подальшого затримання, арешту та подальшої видачі. Навіть на офіційному сайті Інтерполу в розділі «Найчастіші запитання» зазначається, що Інтерпол не розшукує осіб, їх розшукує певна держава або міжнародна судова установа, та кожна країна самостійно визначає ту юридичну цінність, яку надає червоному оповіщенню, та самостійно приймає рішення про затримання, арешт та видачу особи. Лектор висловила думку, що слідчі судді не мають керуватися лише волевиявленням прокурора щодо застосування тимчасового арешту, а й повинні з’ясовувати наявність волевиявлення тієї іноземної держави, яка розшукує особу, адже зі спливом часу необхідність у видачі особи могла зникнути та, відповідно, і доцільність у тимчасовому арешті.

Не звертаючи уваги на ці обставини, слідчі судді часто застосовують положення зазначених міжнародних договорів у контексті застосування більш короткого, ніж визначеного в КПК України строку застосування тимчасового арешту.

Також лектор відзначила випадки відмови в тимчасовому арешті та підстави таких відмов, проілюструвавши їх прикладами судової практики.

Лектор навела порядок застосування екстрадиційного арешту та вказала на перелік документів, що мають долучатися до клопотання прокурора та досліджуватися слідчим суддею. При цьому було зазначено, що екстрадиційний арешт не може тривати більш ніж 12 місяців і не рідше одного разу на два місяці слідчий суддя за клопотанням прокурора має перевіряти наявність підстав для тримання особи під вартою. За скаргою особи, до якої застосовано екстрадиційний арешт, або її захисника слідчий суддя не частіше одного разу на місяць перевіряє наявність підстав для звільнення особи з-під варти. Вона вказала на випадки відмови в екстрадиційному арешті та підстави таких відмов, проілюструвавши їх прикладами із судової практики.

Окремо Ельвіра Лазаренко розглянула випадки застосування запобіжного заходу, не пов’язаного з триманням під вартою, та вказала на обставини, які враховують слідчі судді, обираючи такий запобіжний захід.

Джерело: lhs.net.ua