Верховна Рада ввела воєнний стан у 10 областях через російську агресію
Верховна Рада прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» через агресію росіян в Азовському морі.
Зазначимо, прикордонні кораблі Російської Федерації 25 листопада обстріляли українські кораблі, які здійснювали плановий перехід з порту Одеса до порту Маріуполь. Росіяни захопили три українські кораблі у Керченській протоці та 24 моряків.
Воєнний стан вводиться у Вінницькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Чернігівській, Херсонській, Донецькій і Запорізькій областях та на території внутрішніх вод та у керченській акваторії.
Воєнний стан введено із 14 години 26 листопада 2018 року на 30 діб до 14 години 26 грудня 2018 року.
В період дії воєнного стану часткова мобілізація оголошується Президентом України у строки і в обсягах відповідно до загроз національній безпеці і обороні України.
Окрім того, Державна прикордонна служба України обмежила в’їзд до країни чоловікам-росіянам віком від 16 до 60 років.
У цей період забороняється змінювати Конституцію України і Криму, проводити вибори та референдуми, страйки, масові збори та акції.
Правосуддя на території, де оголошено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення та прискорення правосуддя забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, які розглядаються у цих судах, або в установленому Законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Також у режимі воєнного стану передбачено посилену охорони важливих об’єктів національної безпеки, трудову повинність для працездатних осіб, використання потужностей та трудових ресурсів підприємств, установ і організацій усіх форм власності, комендантську годину, особливий режим в’їзду та виїзду, обмеження свободи пересування, перевірку документів осіб, а в разі потреби їхнього майна, заборону проведення масових заходів, заборону діяльності політичних партій, громадських організацій, спрямованих на ліквідацію незалежності України, регулювання роботи ЗМІ, заборону торгівлі зброєю та алкоголем, особливий режим у сфері виробництва ліків, заборону особам на військовому обліку змінювати місце проживання, військово-квартирну повинність, посилення охорони державної таємниці і інтернування громадян країни-агресора.
Мін’юст отримав рішення ЄСПЛ щодо захоплення Росією українських моряків
Міністерство юстиції України отримало рішення ЄСПЛ щодо захоплення Росією українських військовослужбовців. Про це повідомила прес-служба Мін’юсту.
Нагадаємо, відомство звернулося від імені уряду до Європейського суду з прав людини з вимогою застосувати «39 правило – це негайне рішення про звільнення незаконно захоплених українських громадян».
Міністр юстиції Петро Павленко зазначив, що позиція України полягає в тому, що захоплені моряки є військовополоненими і до них мають застосовуватися всі гарантії захисту, які визначено Женевськими конвенціями.
У відповідь на заяву Уряду України щодо захисту прав моряків, захоплених Російською Федерацією в Керченській протоці, Європейський суд з прав людини, відповідно до Правила 54 Регламену, зобов’язав РФ надати інформацію щодо:
захоплення моряків та юридичних підстав їхнього утримання;
місця їхнього утримання;
спричинених поранень;
наданої медичної допомоги.
Цю інформацію Уряд РФ має надати до наступного понеділка, 3 грудня.
Варто також зазначити, що Міністр закордонних справ Павло Клімкін заявив, що найближчим часом буде припинено дію близько 40 двосторонніх договорів між Україною і Російською Федерацією.
КСУ підтримав законопроект про аграрні зміни до Конституції
Конституційний Суд України визнав таким, що відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України, законопроект про внесення змін до статті 41 Конституції України щодо реалізації прав українських громадян на землю, збереження власності на сільськогосподарські землі в руках громадян України та сталого розвитку села на основі фермерських господарств.
Розділом I Законопроекту пропонується доповнити статтю 41 Конституції України новою частиною такого змісту: «Основою аграрного устрою України є фермерське господарство».
Законопроект містить розділ II «Прикінцеві положення» такого змісту: «Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування».
Перевіряючи Законопроект на предмет його відповідності вимогам статей 157 і 158 Конституції України, Конституційний Суд України виходить з такого.
За статтею 158 Основного Закону України законопроект про внесення змін до Конституції України, який розглядався Верховною Радою України, і закон не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту; Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України.
У Висновку зазначається, що Верховна Рада України восьмого скликання протягом року Законопроект не розглядала та протягом строку своїх повноважень не змінювала положень статті 41 Конституції України, отже, Законопроект відповідає вимогам статті 158 Конституції України.
Згідно з частиною другою статті 157 Основного Закону України Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Конституційний Суд України констатує, що на час надання ним цього висновку рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях воєнного або надзвичайного стану за процедурою, визначеною Конституцією України, не прийнято, тому правових підстав, які б унеможливлювали внесення змін до Конституції України, немає.
З огляду на вказане Конституційний Суд України вважає, що Законопроект відповідає вимогам частини другої статті 157 Конституції України.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що законопроект про внесення змін до статті 41 Конституції України щодо реалізації прав українських громадян на землю, збереження власності на сільськогосподарські землі в руках громадян України та сталого розвитку села на основі фермерських господарств (реєстр. № 6236) відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.
Висновок Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Конституційний суд виніс рішення у справі про застосування адмінарешту
Конституційний Суд України ухвалив рішення справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо конституційності положень частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Про це інформує відділ комунікацій Конституційного Суду України та правового моніторингу.
КСУ визнав неконституційним, що постанови місцевого загального суду про застосування адмінарешту звертаються до виконання до закінчення строку на їх апеляційне оскарження.
Цим Рішенням Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):
– положення частини першої статті 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – Кодекс), яким встановлено, що постанови про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього кодексу, набирають законної сили з моменту їх винесення;
– положення статті 326 Кодексу, яке передбачає, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення.
Відповідно до принципу верховенства права держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду справ, яка забезпечувала б ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема давала б можливість відновлювати порушені права і свободи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки.
Застосування адміністративного арешту повʼязане з тимчасовим обмеженням низки конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема гарантованого частиною першою статті 29 Основного Закону України права на свободу та особисту недоторканність.
Встановлене частиною першою статті 294 Кодексу правило, за яким набрання законної сили постановою місцевого загального суду відбувається не раніше закінчення строку на її апеляційне оскарження, забезпечує юридичну визначеність і стабільність у суспільних правовідносинах, оскільки за частиною восьмою цієї статті така постанова може бути скасована чи змінена апеляційним судом. Порядок набуття обовʼязковості постановою місцевого загального суду про застосування адміністративного арешту є законодавчим винятком із цього правила.
За статтею 326 Кодексу постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту та арешту з утриманням на гауптвахті виконується негайно після її винесення. Зі змісту цього припису та положення частини першої статті 294 Кодексу щодо постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 Кодексу, випливає, що постанови місцевого загального суду про адміністративний арешт набирають законної сили в момент їх винесення та виконуються негайно.
Порівняння процесуальних строків, передбачених Кодексом для реалізації права на апеляційне оскарження постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, з тривалістю адміністративного арешту, встановленою статтею 32 Кодексу, дає підстави для висновку, що набрання законної сили постановою місцевого загального суду про застосування адміністративного арешту з моменту її винесення та негайне звернення її до виконання можуть призвести до того, що піддана такому арешту особа відбуде його повністю ще до перегляду справи апеляційним судом. Отже, у випадку незаконного застосування адміністративного арешту неможливо буде ні запобігти негативним індивідуальним наслідкам такої судової помилки, ні відновити в судовому порядку порушене право на свободу та особисту недоторканність. Можна буде лише відшкодувати заподіяну таким порушенням шкоду, як це передбачено частиною другою статті 296 Кодексу.
Таким чином, оспорювані положення Кодексу фактично знижують ефективність судового захисту на стадії апеляційного перегляду справ про адміністративні правопорушення, за які призначено адміністративний арешт, чим звужують зміст прав, гарантованих частиною третьою статті 8, частинами першою, другою статті 55, пунктом 8 частини другої статті 129 Основного Закону України.
Згідно з юридичними позиціями Конституційного Суду України обмеження прав і свобод є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
Оцінюючи за вказаними критеріями встановлене оспорюваними положеннями Кодексу обмеження конституційних прав на судовий захист та апеляційний перегляд справ про адміністративні правопорушення, за які призначено адміністративний арешт, Конституційний Суд України зазначив, що не вбачає у набранні законної сили постановами про застосування адміністративного арешту та виконанні цих постанов до закінчення строку на їх апеляційне оскарження такої суспільної необхідності, яка виправдовувала б повʼязане з цим обмеження прав на судовий захист та апеляційний перегляд справи, та вважає, що таке обмеження не узгоджується з принципом верховенства права, не відповідає критеріям розумності, пропорційності, обґрунтованості.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 294, статті 326 Кодексу, якими передбачено, що постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту набирає законної сили в момент її винесення та виконується негайно, встановлюють обмеження прав на судовий захист та апеляційний перегляд справи, гарантованих частиною третьою статті 8, частинами першою, другою статті 55, пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України. Зазначене обмеження конституційних прав не є пропорційним, обґрунтованим або суспільно необхідним та не узгоджується з принципом верховенства права. Таким чином, оспорювані положення частини першої статті 294, статті 326 Кодексу суперечать приписам статті 8, частин першої, другої статті 55, частини першої статті 64, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України.
Положення частини першої статті 294, статті 326 Кодексу України про адміністративні правопорушення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
28 листопада Кабінет Міністрів України прийняв рішення про передачу із сфери управління Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства приміщення для Вищого антикорупційного суду та Апеляційної палати ВАС. Про це повідомила прес-служба ДСА України.
До сфери управління Державної судової адміністрації України передано будівлю Лабораторного корпусу № 1 по вул. Преображенській, 5/2 та будівлі Лабораторного корпусу № 1 та Адміністративно-лабораторного корпусу № 2 по вул. Максима Кривоноса, 2-а.
«Передача зазначеного нерухомого майна спрямована на реалізацію Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» та дозволить забезпечити вказаний суд належними приміщеннями державної форми власності», – йдеться у повідомленні.
Відтепер всю важливу інформацію про систему безоплатної правової допомоги БПД зібрано та внесено на Всеукраїнську карту правових потреб, інституцій та партнерів системи безоплатної правової допомоги. Про це йдеться на сайті Міністерства юстиції України.
Фахівці Координаційного центру з надання правової допомоги сформували перелік ключових напрямів розвитку системи безоплатної правової допомоги.
«Всеукраїнська карта правових потреб, інституцій та партнерів системи безоплатної правової допомоги орієнтована, насамперед, на клієнтів системи БПД. Вона буде цікавою також для тих, хто цікавиться правовою тематикою та можливостями захисту прав у своїй громаді», – зазначив директор Координаційного центру з надання правової допомоги Олексій Бонюк.
Карта містить такі елементи:
контакті дані регіональних, місцевих центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги та бюро правової допомоги;
статистичні дані щодо діяльності системи безоплатної вторинної правової допомоги;
перелік основних правових питань у розрізі кожного місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, що є актуальними для кожного регіону;
реєстр організацій-партнерів та неурядових провайдерів правової допомоги;
інформацію про міжрегіональні ресурсно-комунікаційні платформи.
«Карта не викличне складнощів у користуванні. Достатньо обрати певний регіон та переглянути елементи, розташовані ліворуч від карти. Кожен елемент позначено відповідною піктограмою, що однакові для всіх областей. Такий ресурс допоможе швидко зорієнтуватися, де знаходиться відповідний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги чи бюро правової допомоги, які питання найчастіше виникають у жителів певного регіону, в яких організаціях та установах можуть надати консультацію тощо», – йдеться у повідомленні.
