Основні кроки звернення до ЄСПЛ: від заяви до рішення

Що таке індивідуальна заява і хто може з нею звернутися до ЄСПЛ?

Індивідуальна заява – це заява фізичної чи юридичної особи, право на подачі до Європейського суду якої закріплене в статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Оформлюється індивідуальна заява на офіційному формулярі заяви до Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ, Суд). Заява має стосуватися лише порушень, допущених однією з 47 держав-членів Ради Європи, на які поширюється дія Конвенції. Заявнику не обов’язково бути громадянином однієї з держав, які ратифікували Конвенцію.

Порушення прав, на яке скаржиться заявник, повинно бути вчиненим однією з таких держав в межах її «юрисдикції», що означає не тільки територію, а і інший вплив. Вищезазначену правову позицію викладено в рішеннях ЄСПЛ «Ilaşcu та інші проти Молдови та Росії», «Catan та інші проти Республіки Молдова та Росії». Як приклад, більшість заяв до ЄСПЛ, пов’язаних з порушенням прав людини в зоні АТО (Донецька та Луганська області), подаються заявниками одночасно проти Росії (яка здійснює у відповідних районах «ефективний контроль») і проти України (за якою, тим не менш, залишаються певні позитивні зобов’язання відповідно до статті 1 Конвенції).

Якими є критерії прийнятності індивідуальної заяви?

Щоб Суд визнав заяву прийнятною, вона має відповідати певним вимогам (умовам), у протилежному випадку скарги не розглядатимуться. Такі вимоги передбачені в статті 35 Конвенції.

Із заявою до Суду можна звертатися лише після вичерпання національних засобів правового захисту. Іншими словами, особи, які скаржаться на порушення своїх прав, повинні спочатку звернутися з цими скаргами до судів відповідної держави всіх рівнів юрисдикції: першої, апеляційної та касаційної.

Скарги заявника повинні стосуватися одного чи декількох прав, гарантованих Конвенцією (компетенція ratione materiae). Суд не може розглядати скарги про порушення будь-яких інших прав.

Крім того, із заявою до Суду слід звернутися не пізніше, ніж через шість місяців після винесення остаточного рішення на національному рівні або після завершення події, яку описує в заяві скаржник, і щодо якої стверджується відсутність ефективних засобів правового захисту.

Важливо відзначити, що якщо Судом було визнано, що документи додані до заяви не в повному обсязі, то подача додаткових документів можлива лише до спливу шестимісячного строку. Саме така ситуація мала місце у справі «Малиш та Іванін проти України». У цій справі Суд мав нагоду вперше прокоментував питання перебігу шестимісячного строку подачі індивідуальної заяви. Отже, якщо додаткові необхідні документи до заяви були подані з пропущенням шестимісячного строку та з відсутністю підстав для пропущення такого строк, Суд відмовляє в прийнятті такої заяви.

Стверджуване порушення Конвенції має стосуватися заявника особисто та безпосередньо (компетенція ratione personae) і має завдати йому суттєвої шкоди. Заяви можуть бути подані лише проти однієї чи декількох держав-учасниць Конвенції, а не проти будь-якої іншої держави чи приватної особи. Суд розглядатиме лише скарги на ті порушення, які сталися з моменту ратифікації державою-відповідачем Конвенції чи відповідного протоколу (компетенція ratione temporis) та, як правило, на території держави-відповідача (компетенція ratione loci).

Варто відзначити, що за подання заяви до ЄСПЛ судовий збір не сплачується.

Якими є вимоги до оформлення формуляру заяви до ЄСПЛ?

У заяві зазначається:

• ім’я, дата народження, громадянство, стать, професія та адреса фізичної особи – заявника;
• дата реєстрації, офіційний реєстраційний номер та адреса юридичної особи – заявника;
• ім’я, професія та адреса представника, якщо такий наявний;
• держава-відповідач;
• стисле викладення фактів та стверджуваних порушень Конвенції з відповідною аргументацією;
• стисла інформація про дотримання заявником умов прийнятності;
• предмет заяви.

Заявник повинен вкластися в той обсяг, який передбачено формуляром заяви. Якщо це неможливо, заявник може додатково навести свої аргументи щодо фактів та стверджуваних порушень на окремих аркушах і додати їх до заяви. Заявники, які не бажають, щоб їхню особу було розкрито, повинні зазначити про це в заяві та належним чином це обґрунтувати. Суд може присвоїти заяві статус анонімної або ж самостійно прийняти рішення про надання такого статусу.

Датою подачі заяви вважається дата відправлення на адресу Суду. Заява може бути направлена поштовим зв’язком, факсом чи кур’єрською доставкою на адресу:

The Registrar

European Court of Human Rights

Council of Europe

F–67075 STRASBOURG CEDEX

FRANCE

За умови дотримання заявником всіх формальних та процесуальних вимог, після отримання індивідуальної заяви Секретаріат ЄСПЛ відкриває справу та призначає їй номер, на який заявник повинен посилатися в подальшому. В листі від Суду заявник отримає наклейки зі штрих-кодом, які він повинен наклеювати на всі свої подальші документи по даній справі.

Порядок провадження в ЄСПЛ

Типове провадження в ЄСПЛ є письмовим. Усні слухання по справі проводяться у виключних випадках за рішенням Суду.

Основними етапами провадження в палаті Суду є:

1) подання заявником індивідуальної заяви до Суду та її реєстрація Секретаріатом;

2) призначення судді-доповідача та передача заяви до відповідної суддівської формації;

3) «комунікація» заяви, тобто, доведення заяви до відома уряду-відповідача. Цей етап включає попередній розгляд прийнятності заяви та суті заяви. У переважній більшості випадків Суд розглядає питання прийнятності та суті заяви разом (одночасно). Іншими словами, уряду-відповідачу та заявникові пропонується прокоментувати питання Суду як щодо прийнятності скарг заявника, так і щодо їх суті. Результатом комунікації може бути дружнє врегулювання справи сторонами (виноситься ухвала Суду щодо вилучення справи з реєстру справ Суду); або вирішення Судом справи шляхом затвердження ним односторонньої декларації уряду-відповідача (виноситься ухвала Суду щодо вилучення справи з реєстру справ Суду); або вирішення Судом справи по суті (винесення рішення Суду та набрання ним чинності).

«Національний суддя» (тобто, суддя, обраний від певної держави-учасниці, яка є відповідачем у справі) не може брати участь у справі, яка розглядається суддею одноособово.

Судовий розгляд для розгляду переданих йому справ Суд засідає у складі:

• судді, що засідає одноособово;
• комітетів у складі трьох суддів;
• палат у складі семи суддів;
• Великої палати у складі сімнадцяти суддів.

Якщо надані заявником матеріали є самі по собі достатніми для того, щоб встановити, що заява є неприйнятною або повинна бути видалена зі списку справ Суду, заява передається судді, який засідає одноособово і який її розглядає.

Велика палата складається з сімнадцяти суддів і щонайменше трьох запасних суддів. До її складу входять Голова Суду та Заступники Голови Суду і Голови Секцій. Суддя, обраний від Договірної сторони, якої стосується справа, чи, в разі необхідності, суддя ad hoc (правило 29 Регламенту) чи суддя спільного інтересу (правило 30 Регламенту), засідає в якості повноправного члена Великої палати відповідно до частин 4 і 5 статті 26 Конвенції.

Існує три можливості розгляду справи Великою палатою:

• якщо справа, що знаходиться на розгляді палати, порушує серйозне питання тлумачення Конвенції та Протоколів до неї, палата може поступитися своєю юрисдикцією на користь Великої палати, якщо жодна зі сторін про це не подала протягом одного місяця з дати сповіщення її Судом про таке рішення мотивованого заперечення щодо такої передачі;
• якщо вирішення питання, що знаходиться на розгляді палати, може призвести до результату, несумісного з судовою практикою Суду, палата повинна поступитися юрисдикцією на користь Великої палати, якщо жодна зі сторін про це не подала протягом одного місяця з дати сповіщення її Судом про таке рішення мотивованого заперечення щодо такої передачі;
• упродовж трьох місяців від дати ухвалення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з мотивованим клопотанням про передачу справи на розгляд Великої палати. Колегія у складі п’яти суддів Великої палати приймає таке клопотання, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи Протоколів до неї або важливе питання загального значення (на практиці задовольняється лише незначна кількість клопотань). Якщо колегія приймає клопотання, Велика палата вирішує справу шляхом постановлення рішення.

На сьогодні єдиною справою проти України, яку розглядала Велика палата стала справа «Бочан проти України».

Рішення ЄСПЛ

Рішення Суду приймається англійською або французькою мовами, або ж обома цими мовами. Винесенням рішення ЄСПЛ, як правило, є його відправленням сторонам по справі, при цьому рішення палати може бути винесено і у відкритому слуханні.

Рішення ЄСПЛ мають певну структуру, яка значно відрізняється від структури рішення українського суду. Зокрема, Суд ухвалює два типи рішень: (1) власне, «рішення» (англ. – judgment, франц. – arrêt) в яких констатується наявність або відсутність порушення положень Конвенції чи Протоколів до неї, або додаткові рішення щодо справедливої сатисфакції, якщо це питання не було вирішено в рішенні щодо наявності чи відсутності порушення, та «ухвали» (англ. – decision, франц. – decision) щодо прийнятності або вилучення справи з реєстру справ Суду.

Типове рішення палати ЄСПЛ має наступну структуру:

1) Титульна сторінка. На ній зазначається орган, який ухвалив рішення (палата), назва справи, тип рішення (рішення або ухвала), місто та дата ухвалення рішення, а також фраза «Це рішення є остаточним, але воно може підлягати редакційним виправленням» (англ. – «This judgment is final but may be subject to editorial revision»).

При цитуванні рішень ЄСПЛ в своїх процесуальних документах юрист повинен завжди посилатися саме на ті рішення Суду, які вже стали остаточними.

2) Назва справи, список суддів, які проводили слухання по заяві і ухвалили рішення, а також дати проведення слухань за зачиненими дверима.

3) Розділ «Процедура» (англ. – Procedure, франц. – Procédure). У цій частині перераховуються наступні відомості: номер та дата подачі заяви, ім’я (назву) заявника, його громадянство чи держава реєстрації (коли мова йде про юридичну особу), особи, які представляють заявника та уряд-відповідача, коротке викладення скарг заявника, а також будь-які інші процесуальні питання та рішення, прийняті Судом (коли та куди передана заява, коли проводилися усні слухання (якщо такі були), хто на них виступав, тощо).

Саме в розділі «Процедура» можна на перший погляд зрозуміти скарги заявника і з’ясувати для себе, чи стосується це рішення питання, відповідь на яке шукає адвокат по справі клієнта, і відповідно вирішити для себе, чи варто далі читати це рішення повністю.

4) Розділ «Факти» (англ. – The facts, франц. – En fait). Ця частина включає два основі підрозділи: (1) власне, викладення обставин справи заявника, в т.ч. обставини, які передували подачі справи до Суду, національні провадження тощо та (2) «Відповідне національне і міжнародне право, а також практика та документи інших міжнародних судових установ та організацій (наприклад, Міжнародного суду ООН, Міжамериканського суду з прав людини, Уповноваженого Ради Європи з прав людини, Парламентської асамблеї Ради Європи, Комітету Ради Європи із запобігання катувань тощо). Крім того, інколи ця частина рішення містить ще один розділ – «Порівняльне право», в якому Суд узагальнює національне законодавство та/або практику інших держав-членів Ради Європи (а інколи й інших держав).

5) Розділ «Право» (англ. – The law, франц. – En droit). Це найголовніша структурна частина рішення Суду, дещо схожа на мотивувальну частину національного судового рішення. В залежності від кількості скарг заявника цей розділ може поділятися на декілька підрозділів, кожен з яких має наступну структуру: «стверджуване порушення статті…» (викладення скарги заявника та цитування відповідного положення Конвенції чи Протоколу до неї; розгляд питання прийнятності (англ. – admissibility, франц. – recevabilité) скарги (аргументи уряду, аргументи заявника та їхня оцінка Судом та його висновки щодо прийнятності), розгляд суті (англ. – merits, франц. – fond) скарги (аргументи уряду, аргументи заявника, їх оцінка Судом (викладення загальних принципів з практики Суду, які стосуються відповідної скарги, їх застосування в даній справі та висновок Суду щодо наявності чи відсутності порушення).

6) Резолютивна частина. У цій частині рішення резюмується Судом, серед іншого, чи є скарги заявника прийнятними, чи було порушення того чи іншого положення та як ухвалювалося рішення з цих питань (одноголосно чи інакше). Якщо рішення не було ухвалено одноголосно, то відповідно будуть перераховані окремі думки суддів, які можуть співпадати або не співпадати з рішенням більшості. Окрема думка, яка співпадає з рішенням більшості (англ. – separate opinion або concurring opinion (співпадаюча думка)) – суддя погодився з висновками більшості суддів, але не погодився з мотивацією, яка стояла в основі їхнього висновку. Окрема думка, яка не співпадає з рішенням більшості, або особлива думка (англ. – dissenting opinion) – суддя не погодився з висновком більшості щодо порушення (відсутності порушення).

7) Підпис голови Палати та секретаря Секції, а також інформація, якою мовою ухвалено рішення, де та коли (наприклад, «Вчинено англійською та французькою мовами й оголошено на публічному слуханні в Палаці прав людини у Страсбурзі 20 листопада 2014 року»).

8) Окремі думки суддів (за наявності).

Пілотні та квазі-пілотні рішення ЄСПЛ

Нерідко в практиці ЄСПЛ мають місце ситуації, в яких у нього на розгляді знаходиться велика кількість скарг, що стосуються однієї і тієї ж проблеми (повторювані або «клонові» справи), або ж поодинокі справи, які, втім, свідчать про загальну (системну) проблему в державі-відповідачі.

В таких випадках Суд приймає так звані «пілотні» рішення, що є обов’язковими для держави, щодо якої прийнято таке рішення.

Що стосується України, то перше і на сьогоднішній день єдине пілотне рішення проти неї Суд ухвалив 15 жовтня 2009 року по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». У цій справі Суд констатував, що більше половини рішень, винесених ним у справах проти України (300 справ на момент винесення Судом рішення), стосувалися питань тривало‑ го невиконання остаточних рішень українських судів. На думку Суду, така проблема має системний, триваючий і широкомасштабний характер, викликаний низкою дисфункцій у правовій системі України. Суд зобов’язав Україну впровадити в законодавстві протягом року ефективний засіб правового захисту або комплекс таких засобів, здатних забезпечити належне та достатнє відшкодування за невиконання або тривале невиконання рішень національних судів, а також дозволити скарги на відсутність ефективних засобів правового захисту щодо невиконання.

Окрім пілотних рішень в практиці суду існують і «квазі-пілотні». Вони полягають в тому, що суд наголошує на системності проблеми в державі-відповідачі, однак офіційно не включає обов’язок держави-відповідача прийняти загальні заходи в резолютивну частину рішення.

Отже, Європейський суд з прав людини є вищим органом за національні судові органи, який забезпечує захист прав людини і громадянина, передбачених Конвенцією з прав людини і основоположних свобод. При зверненні до Суду з дотриманням вимог, заявник зможе відновити порушене право та отримати справедливу сатисфакцію.