Пасивна поведінка адвоката: ВС висловився щодо порушення права на захист

Звичайно не можна вимагати від адвоката, щоб він прибував до підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого, за кожною його вимогою, тим не менше захисник має вжити достатніх заходів для того, щоб зустрітися із підзахисним, проконсультувати його та обговорити лінію захисту. На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової плати Касаційного кримінального суду у справі № 236/4216/18.

Так, за вироком Слов’янського міськрайонного суду Донецької області особу визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 5, 13 ч. 2 ст. 115 ч. 1 ст. 263 КК України та призначено йому покарання: за ч. 2 ст. 15 п.п. 1,5, 13 ч. 2 ст. 115 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 9 років; за ч.1 ст. 263 КК України – у вигляді позбавлення волі на строк  3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань особі визначено остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 9 років 3 місяці.

З матеріалів справи відомо, що під час перебування в кафе між засудженим та потерпілим, які були у стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин стався конфлікт. Під час конфлікту потерпілий вдарив та штовхнув засудженого, і в той момент у останнього виник намір на позбавлення життя. Тож, з метою реалізації свого умислу він пішов до будинку, в якому взяв раніше принесений та схований ним саморобний вибуховий пристрій (по типу гранати з осколковою вражаючою дією вибуху), після чого з зазначеним вибуховим пристроєм попрямував до потерпілого.

І у той момент, коли потерпілий разом із своєю співмешканкою зупинились на ділянці місцевості, розташованій на території бази відпочинку, засуджений,  маючи навички та досвід у поводженні зі зброєю, боєприпасами та вибуховими пристроями, з метою умисного протиправного позбавлення життя, кинув саморобний вибуховий пристрій в місце, де вони знаходилися.

Однак, внаслідок вибуху смерть потерпілих не настала, а металевими осколками зазначеного саморобного вибухового пристрою, що вибухнув, було спричинено  одному з потерпілих легкі тілесні ушкодження, а  іншому – тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя. Таким чином, засуджений свій злочинний умисел не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки смерть потерпілих не настала.

Ухвалою Донецького апеляційного суду зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни.

Так,  перевіряючи доводи касаційної скарги засудженого, Верховний Суд дійшов висновку, що твердження засудженого про порушення його права на захист є слушними. У даному провадженні Верховний Суд не зміг констатувати про належне і достатнє реагування судів першої та апеляційної інстанцій на твердження  засудженого щодо неналежності здійснюваного відносно нього захисту з боку адвоката.

З матеріалів кримінального провадження видно, що засуджений двічі звертався до суду з клопотаннями про відвід захисника, посилаючись на неефективний захист. Першу свою заяву про відвід захисника обвинувачений обґрунтовував тим, що захисник не відвідує його в ізоляторі тимчасового тримання. Суд першої інстанції при вирішенні вказаного клопотання обмежився лише з`ясуванням, чи підтримає захисник вказане клопотання, після чого відмовив у його задоволенні з посиланням на те, що вказана підстава для відводу захисника не передбачена положеннями ст. 78 КПК України.

Однак, формально вирішивши це питання за правилами, передбаченими статтями 78, 80, 81 КПК України, суд проігнорував той факт, що названа заява про відвід захисника по суті була заявлена з підстав неефективності правової допомоги. При цьому суд мав взяти до уваги, що обвинувачений може не мати достатньо правових знань для того, щоб розрізняти процедури вирішення заяв про відвід захисника та про відмову чи заміну захисника. Тим не менше, суд першої інстанції не роз’яснив обвинуваченому різницю між цими процесуальними процедурами, не спробував з’ясувати більш детально  у обвинуваченого та/чи його захисника, чи вживає захисник достатніх заходів для здійснення ефективного захисту. В обґрунтування другого клопотання про відвід захисника, яке було заявлено обвинуваченим на наступному судовому засіданні, обвинувачений послався на те, що захисник не здійснює його захист. Проте суд, відмовляючи у задоволенні другого клопотання, навіть не з’ясував, чому обвинувачений дійшов такого висновку, більше того, як свідчить технічний запис судового засідання, суд не з’ясував думку прокурора та захисника з вказаного питання.

ВС зазначив, що засвідчене свідчить про формальне вирішення судом заявлених клопотань. В подальшому, при подачі апеляційної скарги, він посилався на неналежний захист його прав та інтересів, однак апеляційний суд не звернув на це жодної уваги і, як наслідок, не навів будь-яких мотивів з цього питання.

Виходячи з наведеного, перевіривши матеріали провадження, Верховний Суд у даному конкретному провадженні звернув увагу на те, що поведінка захисника під час судового розгляду як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді була досить пасивною, захисником не заявлялися клопотання, не подавалися апеляційні скарги, касаційна скарга теж була подана лише засудженим. Визнаючи доводи касаційної скарги засудженого щодо порушення його права на захист обґрунтованими, Верховний Суд разом з тим зазначив, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями перевіряти ефективність обраної адвокатом лінії захисту, так само не наділені таким правом і суди нижчих інстанції.  Проте суд касаційної інстанції наділений правом перевіряти чи надали суди першої та апеляційної інтонації засудженому можливість належним чином реалізувати своє право на захист.

Верховний Суд наголосив, що звичайно не можна вимагати від адвоката, щоб він прибував до підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого, за кожною його вимогою, тим не менше захисник має вжити достатніх заходів для того, щоб зустрітися із підзахисним, проконсультувати його та обговорити лінію захисту.

Зазначене може свідчити про відсутність з боку суду першої інстанції належного реагування на можливе неефективне юридичне представництво, що підірвало справедливість судового розгляду в цілому.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд, вважає, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, судові рішення – скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.