Перевірка слідчим суддею обґрунтованості підозри як засіб протидії необґрунтованому кримінальному переслідуванню

Досягнення завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, потребує чітких нормативних  та теоретичних орієнтирів стосовно діяльності слідчого судді у аспекті протидії необґрунтованому кримінальному переслідуванню.

Без сумніву, у КПК України немає норм, які прямо б покладали на слідчого суддю такий обов’язок. Проте, ураховуючи сумні реалії сучасної правозастосовчої практики, у якій є нерідкими випадки «завищеної кваліфікації» для використання як додаткового аргументу при обранні запобіжного заходу та для проведення негласних слідчих (розшукових) дій, ототожнення надання адвокатами правової допомоги із фактичною господарською та іншою діяльністю їх клієнтів та кваліфікація дій адвокатів із надання правової допомоги як злочинних, приховування від слідчих суддів спеціального статусу осіб та об’єктів, стосовно яких подаються клопотання тощо, така оцінка є необхідною. Тим більше, що окремі положення КПК України вимагають оцінки саме обґрунтованості підозри. А ніяк не наявності документа під назвою «повідомлення про підозру», який вручено особі (нерідко із порушенням вимог КПК України щодо порядку вручення, у тому числі і стосовно спеціальних суб’єктів).

Зокрема, ст. 132 КПК України передбачає, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються. Відповідно, і ст. 194 КПК України передбачає, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов’язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м’яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Обґрунтованість підозри містить у собі два аспекти. Перший стосується питання права: підозра має стосуватися правопорушення, передбаченого законом. Другий – питання факту: мають бути доведені обставини, які за розумного та неупередженого тлумачення викликають підозру щодо причетності певної особи до певного кримінального правопорушення[1]. У Рішенні “Нечипорук і Йонкало проти України” (п. 175)  ЄСПЛ вкотре повторив, що термін “обґрунтована підозра” означає, що   існують   факти   або   інформація,   які  можуть  переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчините  правопорушення. При цьому тлумачення поняття «обґрунтованості» буде залежати від усіх обставин справи (Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom (Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства), § 32)[2].

1. оцінку слідчим суддею обґрунтованості підозри та форми та змісту документу – повідомлення про підозру, а також порядку повідомлення про підозру;
2. оцінку слідчим суддею лише форми та змісту документу – повідомлення про підозру, а також порядку повідомлення про підозру.

Більш поширеним є якраз другий підхід.

Для ілюстрації наведемо таке мотивування:  «доводи апеляційної скарги захисника підозрюваного ОСОБА_3 – адвоката Мороза В.П. стосовно невідповідності повідомлення про підозру критеріям «обгрунтованої підозри» є безпідставними, оскільки, на думку апеляційного суду, повідомлення про підозру ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 345 КК України, відповідає вимогам ст. 277 КПК України. При цьому, слід зауважити, що слідчий суддя на етапі досудового розслідування не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, та за якою нормою Кримінального закону ця особа підлягає відповідальності, оскільки належна оцінка представлених у справі доказів буде здійснена в межах судового провадження»[7]. Інший приклад: «Підставою для скасування повідомлення про підозру або визнання особи такою, що не набула статусу підозрюваного є порушення процесу здійснення повідомлення про підозру, відсутність обов’язкових елементів повідомлення про підозру, що у даному випадку не знайшло свого підтвердження в матеріалах справи» (хоча у цій же ухвалі слідчий суддя зазначив: «надання слідчим суддею оцінки доказам, на яких ґрунтується підозра, можливе лише в межах перевірки їх достатності для повідомлення особі про підозру»)[8]; «відповідно до норм чинного кримінального процесуального законодавства, підставами для скасування повідомлення про підозру можуть бути процесуальні порушення допущені під час її складання (формулювання) та вручення»[9]. Крім того, зазначалося, що «Проте, перевірка повідомлення про підозру з точки зору обґрунтованості підозри з врахуванням положень ст. 17 КПК України не входить до предмету судового розгляду, який здійснюється слідчим суддею відповідно до положень ч. 1 ст. 303 КПК України на стадії досудового розслідування, а може бути лише предметом безпосереднього судового розгляду кримінального провадження судом, оскільки на стадії досудового розслідування слідчий суддя не уповноважений вдаватись до оцінки отриманих слідством доказів та порядку їх отримання, давати оцінку зібраним доказам з точки зору їх допустимості, а без такої оцінки висновок щодо обґрунтованості повідомленої особі підозри неможливий»[10]. Нерідким є і твердження, що «підозра … слідчим суддею … при вирішенні питання про запобіжний захід визнана обгрунтованою»[11]. Проте, КПК України не містить обмежень стосовно меж розгляду слідчим суддею скарги на повідомлення про підозру, і тому якими нормами керуються судді, відмовляючи в оцінці обґрунтованості підозри (якщо на це вказується у скарзі), зрозуміти складно. Відмітимо доктринальну позицію, що з огляду на нормативне правило щодо відсутності преюдиційного значення висловлених в проміжній судовій ухвалі висновків щодо будь-яких обставин, які стосуються суті підозри, обвинувачення (ч. 1 ст. 198 КПК) вважаємо, що саме такими, відносно незалежними один від одного, є різні судові рішення, одним з елементів предмету обґрунтування яких є правомірність здійснення повідомлення про підозру: ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу та ухвала, прийнята за результатом розгляду скарги на повідомлення про підозру. Тож, висновок щодо обґрунтованості повідомлення про підозру, який міститься в ухвалі про застосування запобіжного заходу до особи, не може вважатися преюдиціальним для слідчого судді, який розглядатиме скаргу на повідомлення про підозру, рівно, як і висновок з цього питання, наданий при вирішенні слідчим суддею скарги на повідомлення про підозру – для вирішення питання про застосування заходу забезпечення кримінального провадження. Інакше кажучи, посилання на таке передуюче рішення слідчим суддею, який вирішує скаргу на повідомлення про підозру в порядку п. 10 ч. 1 с. 303 КПК чи питання застосування заходів забезпечення кримінального провадження, є безпідставним з точки зору права[12].

А отже, при розгляді та вирішенні слідчим суддею скарг на повідомлення про підозру мають обов’язково вирішуватися як питання права, так і питання факту, адже це відповідає суті оскарження повідомлення про підозру як недопущення притягнення до кримінальної відповідальності невинуватої особи.

Таким чином, перевірка слідчим суддею саме обґрунтованості підозри має стати бар’єром для необґрунтованого кримінального переслідування та засобом належної реалізації загальних завдань кримінального провадження – щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.