Скасування адвокатської монополії та право на правничу допомогу: чи зважить КС на зв’язок конституційних норм?

Конституція гарантує кожному право на професійну правничу допомогу (ст. 59). Практичну реалізацію цього права на професійній основі покликана забезпечити адвокатура України. І сьогодні представництво фізичних і юридичних осіб в суді та захист від кримінального обвинувачення здійснюється виключно адвокатами (ст. 131-2).

Цю норму статті ст. 131-2 Конституції, яка встановила так звану адвокатську монополію, хочуть скасувати. Відповідний проект закону від 29.08.2019 № 1013, унесений як невідкладний Президентом України Володимиром Зеленським, сьогодні, 3 вересня Верховна Рада направила на висновок до Конституційного Суду. Навіщо було встановлювати монополію, що особливого в роботі адвоката, чому скасування адвокатської монополії послабить гарантії виконання державою права на правничу допомогу, – спробуємо пояснити.

Для здійснення адвокатської діяльності правнику надаються певні професійні права (ст. 20 Закону про адвокатуру та адвокатську діяльність), обсяг яких є ширшим порівняно із процесуальними можливостями особи – учасника провадження. Одним з найбільш ефективних додаткових інструментів захисту виступає адвокатський запит (ст. 24 Закону), з яким можна звернутися до органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб для отримання інформації і копій документів. І ці органи та юридичні особи зобов’язані протягом п’яти днів надати запитувану інформацію.

Законодавча норма посилена відповідальністю: неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит є адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке для посадових осіб у вигляді штрафу передбачена ст. 212-3 (порушення права на інформацію та права на звернення) КУпАП. Право складання протоколів про це правопорушення надане головам рад адвокатів регіонів або уповноваженому цим органом адвокатсього самоврядування члену ради (ст. 255 КУпАП).

Особливий статус адвоката накладає на нього додаткові обов’язки та обмеження, не властиві звичайним юристам. Всі вони (обов’язки та обмеження), в кінцевому рахунку, спрямовані на забезпечення прав і законних інтересів фізичної або юридичної особи, що звернулася до адвоката за захистом, представництвом або іншими видами правової допомоги.

Як приклад тут доречно згадати інститут адвокатської таємниці. До неї за законом (ст. 22) відноситься інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.

Обов’язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на осіб, яким вона була довірена. Для цього адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання зобов’язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ до неї сторонніх осіб або її розголошення. А ті, хто винен в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом. Тобто закон не лише накладає на адвокатів обов’язок (який також посилюється Правилами адвокатської етики та процедурою дисциплінарної відповідальності), але й змушує усіх інших осіб, у тому числі, представників правоохоронних органів, поважати обмін «делікатною» інформацією між адвокатом і клієнтом.

Можливість реалізації адвокатом прав та виконання обов’язків забезпечується встановленими гарантіями адвокатської діяльності (ст. 23 Закону). Так, від адвоката забороняється надання відомостей, що є адвокатською таємницею. З цих питань він не може бути допитаний, крім випадків, якщо особа, яка довірила відповідні відомості, звільнила цих осіб від обов’язку зберігати таємницю в порядку, передбаченому законом. Також через можливість розголошення таємниці правоохоронцям забороняється залучати адвоката до конфіденційного співробітництва, проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних із здійсненням адвокатської діяльності, втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом.

Таким чином, встановлені законом права, обов’язки, гарантії адвокатської діяльності, а також  відповідальність за їхнє порушення (недотримання), – усе це в сукупності з особливою процедурою доступу до професії спрямоване на забезпечення належного виконання норми статті 59 Основного Закону.

Варто також нагадати, що для забезпечення ефективного захисту особи можуть вимагатися конкретні юридичні кваліфікації. А запровадження Україною конституційних обмежень щодо представництва осіб у суді повністю узгоджується із статтею 6 (право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Таке рішення нещодавно ухвалив Європейський суд з прав людини у справі «Молдавська проти України» (заява № 43464/18).

Тож убачається, що як представники держави, так і адвокатська спільнота мають поважати та виконувати існуючі положення Конституції, процесуальних кодексів та Закону про адвокатуру та адвокатську діяльність. Скасування норми про здійснення виключно адвокатом (який має професійні права, обов’язки, гарантії діяльності та несе відповідальність) представництва іншої особи в суді може вплинути на обсяг дотримання гарантованого державою права кожного на професійну правничу допомогу.

Стаття опублікована на сайті видання “Закон і Бізнес“