Відкриття матеріалів кримінального провадження стороною захисту проводиться виключно за запитом прокурора

Фабула судового акту: Чергове рішення Касаційного кримінального суду у якому останній висловився щодо допустимості доказів, які було зібрано адвокатом як доказів невинності клієнта. Також слід звернути увагу читача на яскраву роботу захисника, яким було зібрано беззаперечні докази невинності свого підзахисного. У даній справі особу було визнано невинуватою у вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 297 КК України. Апеляційний суд із такими висновками погодився. Однак прокурор вирішив відстояти обвинувальну позицію у касаційному суді, проте такі намагання виявилися марними.

У свої касаційній скарзі обвинувач вказав, що, зокрема, стороні обвинувачення захисником не було відкрито зібрані ним матеріали кримінального провадження які свідчили про невинуватість обвинуваченого, а також не відкрито показання ключового свідка захисту.

Оцінюючи вказані доводи ККС зазначив, що відповідно до положень з ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснила відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Відповідно до ч. 6 ст. 290 КПК України сторона захисту за запитом прокурора зобов`язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. Тобто виникнення обов`язку сторони захисту щодо відкриття матеріалів кримінального провадження прямо пов`язане із наявністю відповідного запиту від прокурора. Проте у цьому кримінальному провадженні відсутні будь-які докази того, що прокурор звертався із таким запитом до сторони захисту чи до суду, не наводить їх прокурор і в обґрунтуванні своєї касаційної скарги.

Водночас згідно ч. 6 ст. 290 КПК України матеріалами, до яких сторона захисту за запитом прокурора зобов`язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином, є лише будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них. А з огляду на вимоги ст. 23 КПК України показання учасників кримінального провадження суд отримує усно і може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. До того ж КПК України не зобов`язує сторону захисту фіксувати будь-яким чином показання свідків захисту під час досудового розслідування.

Сукупність вказаних норм закону та фактичних обставин справи і стала підставою для залишення касаційної скарги прокурора без задоволення.

17 березня 2020 року          м. Київ                                                                                                     справа № 691/1358/15-к

                                                                                                                                                               провадження № 51-5681км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Короля В.В.,

суддів Лагнюка М.М., Макаровець А.М.,

секретаря судового засідання Кулініч К.С.,

прокурора Кузнецова С.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 8 лютого 2019 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 8 серпня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015250110000389, щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Перевальськ Луганської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, якого визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 297 Кримінального кодексу України (далі – КК).

За вироком Городищенського районного суду Черкаської області від 8 лютого 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 297 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 8 серпня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 11 серпня 2015 року близько 2 години за попередньою змовою зі своїм сином – ОСОБА_1 , діючи спільно, з метою вчинення крадіжки, проник на територію меморіального комплексу «Пагорб Слави Воїнам Великої Вітчизняної Війни », що розташований по вул. Леніна в с. Валява Городищенського району Черкаської області, звідки умисно, таємно, керуючись корисливим мотивом, шляхом демонтажу, намагався викрасти металеву трубу, загальною довжиною 6,75 м, діаметром 70 мм, якою в подальшому розпорядився б на власний розсуд, проте свій злочинний умисел не довів до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки його дії було викрито сторонніми особами.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 3 ст.15, ч. 3 ст. 297 КК як незакінчений замах на незаконне заволодіння предметами, що знаходяться на пам`ятнику, спорудженому в пам`ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, не доведене до кінця з причин, які не залежали від його волі.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції (далі – прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає необґрунтованим виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 297 КК. На думку прокурора, суд достатньою мірою не врахував обставин справи та всупереч вимогам ст. ст. 94, 370, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) не надав оцінки зібраним доказам окремо та в їх сукупності, побудував своє рішення про виправдання ОСОБА_1 на суперечливих та достатньо не перевірених доказах, взявши до уваги лише доводи сторони захисту, фактично не оцінивши докази обвинувачення, не проаналізувавши їх у взаємозв`язку з іншими дослідженими доказами. Крім того, вважає, що поза увагою суду безпідставно залишено послідовні та незмінні показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були безпосередніми очевидцями вчинення обвинуваченим та його сином кримінального правопорушення, а також не надано оцінки показанням свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Також зазначає, що всупереч вимогам ч. 12 ст. 290 КПК судом першої інстанції безпідставно було визнано допустимими доказами документи, надані стороною захисту, та показання свідка ОСОБА_1 . Вказує на те, що всупереч вимогам ст. 419 КПК апеляційний суд належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, а лише констатував правильність висновків суду першої інстанції, при цьому не зазначив підстав, з яких визнав апеляційну скаргу необґрунтованою.

Прокурор Кузнецов С.М. касаційну скаргу підтримав частково, просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора Кузнецова С.М., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Суд дотримався зазначених вимог закону під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 , при цьому виходив із закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості та вимог ст. 17 КПК про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на користь цієї особи.

З матеріалів провадження вбачається, що суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення згідно з обвинувальним актом, дотримуючись принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Дотримався суд також норм, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.

Ретельно перевіривши всі зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

Так, суд проаналізував показання ОСОБА_1 , який не визнаючи вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, зазначав, що в ніч з 10 на 11 серпня 2015 року, після 00.00 годин, він із сином почули шум зі сторони будинковолодіння, яке вони хотіли придбати, та в зв`язку з цим наглядали за ним, бо власниця в будинку не проживала. Вони вирішили піти подивитися, що там відбувається. Дорога їхня пролягала повз Пагорб Слави, оскільки зазначений будинок знаходився неподалік від нього. Проходячи повз Пагорб Слави, він помітив силует чоловіка, який намагався втекти в хащі, що знаходилися за стелою Пагорба Слави . Він вирішив його наздогнати, проте той виявився спритнішим і він втратив його з поля зору. Коли повертався до сина, до них підбігли хлопці та між ними відбулася розмова щодо того, хто різав труби на Пагорбі Слави, в результаті якої йому палицею нанесли удар по голові, від чого він втратив свідомість. Прийшовши до тями, з одним із хлопців у нього зав`язалась бійка, яку він з власної волі припинив, та разом із сином пішов додому. Бажання йти до будинковолодіння вже не було, оскільки цьому завадила бійка, в результаті якої він отримав тілесні ушкодження. Ніяких речей з собою він не мав. Крім того, ОСОБА_1 зазначив, що є забезпеченою людиною, а тому потреби здійснювати крадіжку майна у нього не було.

При цьому суд дав належну оцінку показанням свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , на яких сторона обвинувачення вказувала як на безпосередніх очевидців. Водночас, як убачається з показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , наданих ними в суді, вони не бачили, що саме ОСОБА_1 та його син вчиняли дії щодо розпилювання труб на Пагорбі Слави, а лише були очевидцями того, що ОСОБА_1 та його син стояли біля труб, в одній із яких знаходилася пилка по металу. В зв`язку з чим вони і припустили, що саме ОСОБА_1 з сином розпилювали труби. Окрім того, вказані свідки не заперечували того, що інші особи, з урахуванням рельєфу та насаджень, які знаходились за стелою, могли утекти з Пагорба Слави за той час, що вони піднімались на пагорб та обходили стелу, оскільки звуки пиляння металу припинились на півдороги їхнього підняття на Пагорб Слави, що в часі склало близько 40 секунд.

Окрім того, обставини перебування ОСОБА_1 на Пагорбі Слави в ніч з 10 на 11 серпня 2015 року не з метою вчинення злочину, підтверджується такими доказами, які стороною обвинувачення не були спростовані: показаннями свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , а також письмовими доказами, наданими стороною захисту, з яких убачається, що між обвинуваченим та ОСОБА_10 дійсно існують цивільно-правові відносини з приводу придбання будинку, що знаходиться поряд з ОСОБА_11 .

Також суд дав належну оцінку показанням свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , зазначивши, що вказані свідки не були очевидцями подій на Пагорбі Слави в ніч з 10 на 11 серпня 2015 року, а у своїх поясненнях свідки повідомляли, що про обставини скоєного кримінального правопорушення вони знають лише зі слів свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Суд дослідив висновок про вартість майна від 18 вересня 2015 року, складений оцінювачем ОСОБА_14 та з наведенням докладних мотивів обґрунтовано визнав його недопустимим доказом, оскільки оцінювач ОСОБА_14 не внесений до реєстру атестованих судових експертів.

Отже, дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК, суд з дотриманням встановлених у ст. ст. 17, 22, 26 цього Кодексу засад презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності й диспозитивності кримінального провадження обґрунтовано визнав ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдав його за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 297 КК, визнавши недоведеним, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 373 і 374 КПК.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок суду першої інстанції скасувати, ухваливши новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 297 КК, та призначити йому відповідне покарання.

Зокрема, прокурор вказував, що суд не взяв до уваги докази, що підтверджували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, в якому той обвинувачувався, посилався на неправильну та однобічну оцінку доказів, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, якщо про це надійшло клопотання учасників судового провадження. Цією ж нормою передбачено можливість апеляційного суду дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з аудіозапису судового засідання від 17 квітня 2019 року, здійснюючи апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , апеляційний суд обґрунтовано задовольнив частково клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, зазначивши, що підстав для повторно допиту представника потерпілого, свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 не має, оскільки вони не були очевидцями даної події, а свідок ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть останнього.

Причому в порядку ч. 3 ст. 404 КПК апеляційний суд повторно частково дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження, допитав обвинуваченого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 , відповідно до вимог ст. 94 КПКнадав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів, перевірив всі доводи апеляційної скарги прокурора, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та дійшов правильного висновку про обґрунтованість виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст.15, ч. 3 ст. 297 КК, визнавши доводи прокурора про порушення місцевим судом матеріального та процесуального закону такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.

З наведеними в ухвалі мотивами, з яких апеляційний суд виходив при постановленні свого рішення,погоджується й колегія суддів касаційного суду.

Так, апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції були викликані й допитані всі свідки та досліджені всі матеріали, які були надані стороною обвинувачення.

Водночас на спростування доводів прокурора про безпідставність виправдання ОСОБА_1 за висунутим йому обвинуваченням в ухвалі апеляційний суд, пославшись на те, що у ОСОБА_1 були відсутні та не вилучались предмети, які були знаряддям вчинення злочину; на пилці по металу, вилученій на місці вчинення злочину, не було виявлено відбитків пальців рук ОСОБА_1 ; органом обвинувачення не надано доказів того, що пилка належить ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку про те, що належних доказів винуватості ОСОБА_1 органом досудового розслідування не надано.

Доводи ж прокурора щодо безпідставного визнання судом першої інстанції допустимими доказами наданих стороною захисту документів у зв`язку з тим, що вони не були відкриті прокурору у порядку ст. 290 КПК, є необґрунтованими.

Згідно з ч. 12 ст. 290 КПК, якщо сторона кримінального провадження не здійснила відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Відповідно до ч. 6 ст. 290 КПК сторона захисту за запитом прокурора зобов`язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.

Тобто виникнення обов`язку сторони захисту щодо відкриття матеріалів кримінального провадження прямо пов`язане із наявністю відповідного запиту від прокурора.

Проте у цьому кримінальному провадженні відсутні будь-які докази того, що прокурор звертався із таким запитом до сторони захисту чи до суду, не наводить їх прокурор і в обґрунтуванні своєї касаційної скарги.

Водночас, як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисником навіть без запиту прокурора на виконання вимог ст. 290 КПК було надіслано для ознайомлення потерпілому та прокурору пакет документів, які сторона захисту мала намір використати як доказ у суді, для ознайомлення, що підтверджується копією квитанції від 21 квітня 2017 року. За клопотанням захисника суд вказані документи долучив до матеріалів кримінального провадження (а.п. 42-43 т. 2) та всебічно і повно дослідив.

Що ж стосується доводів прокурора про невідкриття стороною захисту під час досудового розслідування показань свідка ОСОБА_1 та визнання їх недопустимими доказами, то вони також не заслуговують на увагу.

Згідно з положеннями ч. 6 ст. 290 КПК матеріалами, до яких сторона захисту за запитом прокурора зобов`язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином, є лише будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них. А з огляду на вимоги ст. 23 КПК показання учасників кримінального провадження суд отримує усно і може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. До того ж КПК не зобов`язує сторону захисту фіксувати будь-яким чином показання свідків захисту під час досудового розслідування.

Окрім того, як видно з матеріалів справи, прокурор в ході судового провадження подав постанову про виділення матеріалів досудового розслідування в окреме провадження від 27 листопада 2015 року, якою було виділено з матеріалів досудового розслідування за № 12015250110000389 матеріли досудового розслідування щодо вчинення ОСОБА_1 (сином) кримінального правопорушення в окреме провадження та доручено досудове розслідування СВ Городищенського ВП Смілянського ВП ГУНП в Черкаській області. Також у цій постанові зазначалось, що в ході досудового розслідування встановлено причетність до вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 його сина – ОСОБА_1 та відсутність даних про місце знаходження останнього. Тобто стороні обвинувачення було відомо про можливість участі у судовому розгляді та надання показань ОСОБА_1 (сином) як свідком у цьому кримінальному провадженні.

А тому відсутні будь-які підстави для застосування положень ч. 12 ст. 290 КПК щодо показань свідка ОСОБА_1 , наданих під час допиту, проведеного в судовому засіданні за клопотанням захисника Климчука О.М.

Таким чином, ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що вказує в касаційній скарзі прокурор, не встановлено.

Враховуючи вищезазначене, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

Вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 8 лютого 2019 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 8 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.