Законний не завжди процесуальний | КДКА Київської області

Відповідно до ч.3 ст.1312 Конституції виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді. Передбачені й винятки із цього правила, зокрема за критерієм виду справи і за суб’єктним критерієм. Проте ці винятки не охоплюють усього розмаїття відносин, коли законні представники мали право представляти відповідних осіб.

Позбавлені захисту

Стаття 242 Цивільного кодексу серед законних представників визначає батьків, усиновлювачів щодо їхніх малолітніх та неповнолітніх дітей, а такожопікунів щодо малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, передбачених законом, може бути й інша особа. Зазвичай законні представники не потребують окремих повноважень і могли представляти відповідну особу в суді без довіреності (пп.3 п.1 ст.42 Цивільного процесуального кодексу). Згадана ст.131² Конституції допускає, що закон може встановлювати винятки для адвокатської монополії, зокрема стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, і в окремих видах справ. Таким чином, за винятком представництва у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, права на процесуальне представництво в суді позбавлені:

• батьки повнолітніх непрацездатних дітей (п.3 ст.154 Сімейного кодексу);

• повнолітні діти непрацездатних, немічних батьків (п.2 ст.172 СК);

• дід, баба непрацездатних онуків (п.2 ст.258 СК);

• брат, сестра, мачуха та вітчим непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки ( п.2 ст.262 СК).

Обмеження торкнуться не тільки родичів. Повноважень на представництво в українських судах не буде у:

• капітана судна щодо судновласника і вантажовласника (ст.58 Кодексу торговельного мореплавства);

• громадських формувань та творчих спілок щодо своїх членів (ст.10 закону «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону», ст.9 закону «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»);

• видавця щодо автора твору, випущеного анонімно або під псевдонімом (ст.15 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, ч.4 ст.11 закону «Про авторське право і суміжні права»);

• консульської посадової особи щодо громадян своєї країни, які перебувають за межами України або опинилися в інших ситуаціях (п.7 ст.13 Консульської конвенції між Україною та КНР, ст.44 договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, ст.37 договору про взаємне надання правової допомоги між СРСР і Іракською Республікою, ст.33 Консульської конвенції між Україною і Республікою Польщею та інші).

Одностороння відмова

Оскільки суд повинен застосовувати процесуальне право, яке діє на час розгляду справи, а норми Конституції мають найвищу юридичну силу, то перевагу перед міжнародними договорами матиме ч.3 ст.131² Основного Закону. Якщо стосовно законних представників обмеження на процесуальне представництво відповідає ієрархії нормативно-правових актів за юридичною силою, то одностороння відмова від застосування міжнародних договорів, зокрема Бернської та консульських конвенцій, суперечить стст.26—27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Якщо Україна, дотримуючись положень останньої, намагатиметься зберегти дію міжнародних договорів, така ситуація означатиме дискримінацію українців. Адже для звернення до українського суду наші громадяни, які перебувають за межами України, будуть змушені особисто брати участь у судовому провадженні або залучати адвоката. Натомість іноземці зберігатимуть право, крім особистої участі й адвоката, бути представленими в українському суді ще й консулом. Раніше, коли обмеження щодо процесуального представництва встановлювалися законом, а не Конституцією, регулювання цього питання було гнучким. Існувало чимало актів, які наділяли законних представників правом представляти відповідних осіб, що допомагало фізичним та юридичним особам взаємодіяти із судами. Крім того, законні (офіційні) представники могли здійснювати представництво в судах на підставі міжнародних угод, якщо вони містили такі положення. Запровадивши адвокатську монополію, Україна порушила свої зобов’язання за міжнародними договорами, створила умови для дискримінації власних громадян і уможливила невизначеність у правовому регулюванні.

Закон і Бізнес

Читайте також: