Здобуття освіти за спеціальністю "Міжнародне право" прирівнюється до юридичної освіти.

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 826/9779/17

адміністративне провадження № К/9901/38/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача – Анцупової Т. О.,

суддів – Кравчука В. М., Стародуба О. П.

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/9779/17

за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2017 року № 53 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266»;

за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва (у складі колегії суддів: Кузьменко В. А., Арсірій Р. О., Огурцов О. П.) від 04 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Бужак Н. П., Костюк Л. О., Мельничук В. П.) від 04 грудня 2018 року, встановив:

І. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив:

– визнати протиправним і скасувати п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2017 року № 53 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266».

2. В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що постанова відповідача в оскаржуваній частині є незаконною у зв’язку із тим, що не відповідає змісту ст. 92, 127, 131-2 Конституції України, нормам Законів України «Про вищу освіту», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів», «;Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «;Про нотаріат», а також не відповідає змісту міжнародних декларацій та комюніке, підписаних Україною, які визначають бакалаврський та магістерський цикли вищої освіти як самостійні, кожен з яких має завдання підготовки студента до ринку праці. Також позивач зазначив, що зміст оскаржуваної частини постанови тлумачить норми закону, хоча тлумачення норм закону є одночасно і правом і обов’язком суду. Крім того, відповідачем порушені процедури погодження та ухвалення оскаржуваної частини постанови, визначені Регламентом Кабінету Міністрів України, зокрема, не враховано зауваження Міністерства юстиції України та юридичного департаменту секретаріату Кабінету Міністрів України; не обговорено проект постанови з профільними асоціаціями та організаціями, інтереси яких зачіпаються, зокрема не проведено консультацій з Радою суддів України, Національною асоціацією адвокатів України, Нотаріальною палатою України, Радою прокурорів України. Обмеження щодо права обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти лише для тих, хто здобув вищу освіту за спеціальністю «Право» та «Міжнародне право» і на першому (бакалаврському) і на другому (магістерському) рівнях, є несправедливими та непропорційними.

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року, задоволено адміністративний позов.

Визнано протиправним та нечинним пункт 1 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2017 року № 53 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266».

Зобов’язано Кабінет Міністрів України невідкладно після набрання рішенням суду законної сили опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правого акта протиправним та нечинним в окремій його частині у виданні, в якому було офіційно оприлюднено нормативно-правовий акт.

Стягнуто з Кабінету Міністрів України за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати зі сплати судового збору в сумі 640,00 грн. на користь ОСОБА_2

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 02 січня 2019 року Кабінет Міністрів України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року, і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

5. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито провадження за вказаною касаційною скаргою та установлено десятиденний строк з моменту отримання копії зазначеної ухвали для подачі відзиву на касаційну скаргу.

6. 28 лютого 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, в якому позивач просить оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу – без задоволення.

7. Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду та призначено до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 345 КАС України.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 закінчив у 2014 році Харківський інститут фінансів Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі за напрямом підготовки «Фінанси і кредит» та здобув кваліфікацію бакалавр з фінансів і кредиту, що підтверджується копією диплома бакалавра НОМЕР_1 від 30 червня 2014 року.

9. Кабінет Міністрів України видав постанову від 29 квітня 2015 року № 266 «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти». До цієї постанови Кабінет Міністрів України постановою від 27 вересня 2016 № 674 вніс зміни, які стосувалися переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти.

10. Кабінет Міністрів України видав постанову від 01 лютого 2017 року № 53 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 266», відповідно до пункту 1 якої доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: «Установити, що особи, які здобули вищу освіту за спеціальностями « 081 Право», « 293 Міжнародне право» на першому (бакалаврському) і другому (магістерському) рівні вищої освіти і яким присуджено ступінь вищої освіти «магістр», можуть обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти».

11. Згідно довідки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля від 01 лютого 2018 року № 335 ОСОБА_2 є студентом юридичного факультету та навчається на першому курсі освітнього ступеня магістр за напрямом підготовки/спеціальності 081 «Право», спеціалізація/освітня програма «Правознавство».

12. ОСОБА_2 не здобував ступінь бакалавра за спеціальністю «Право» або «Міжнародне право» і вступив до вищого навчального закладу до магістратури за спеціальністю «Право» на базі диплому про вищу освіту, отриманого за іншою спеціальністю.

13. Вважаючи протиправним рішення відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач є особою, яка здобуває вищу освіту за спеціальністю «Право» на другому (магістерському) рівні вищої освіти з присудженням ступеню вищої освіти «магістр». У разі здобуття ним вищої освіти за спеціальністю «Право» на другому (магістерському) рівні вищої освіти з присудженням ступеню вищої освіти «магістр» до нього можуть бути застосовані обмеження, передбачені у пункті 21 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266 у редакції постанови від 01 лютого 2017 року № 53, які полягають у тому, що він не буде мати право обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти. Отже, оскаржуване рішення відповідача стосується ОСОБА_2, а тому останній має право звернення до суду з даним позовом.

15. Суди попередніх інстанцій зазначили, що п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про вищу освіту» не передбачає повноважень Міністерства освіти і науки України щодо внесення на затвердження Кабінету Міністрів України разом із переліками галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, проектів нормативно-правових актів чи окремих їх положень з питань регулювання праці, зокрема з питань освітньо-кваліфікаційних вимог для певних посад або провадження видів діяльності. Відтак, питання освітньо-кваліфікаційних вимог для певних посад або провадження видів діяльності не може бути предметом правового регулювання постановою Кабінету Міністрів України про затвердження переліків галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, що видається на виконання вимог п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про вищу освіту».

16. Також суди зазначили, що вимоги для осіб, які можуть обіймати посади, пов’язані зі здійсненням юридичної професійної діяльності, визначаються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Законом України «Про нотаріат», Законом України «Про прокуратуру». Отже, вимоги для осіб, які можуть обіймати посади, пов’язані зі здійсненням юридичної професійної діяльності, визначаються Конституцією України та зазначеними вище законами України. У зазначених законах вживаються категорії «вища юридична освіта» та «повна вища юридична освіта». При цьому закони не передбачають такого терміну як «повна вища освіта».

17. Нормами ст. 5 Закону України «Про вищу освіту» передбачено п’ять рівнів вищої освіти, серед яких є перший (бакалаврський) рівень та другий (магістерський) рівень. При цьому у законі не визначено таку категорію як «повна вища освіта» та не визначено, що будь-який з п’яти рівнів вищої освіти є «неповною вищою освітою». При цьому у зазначеному Законі вимога щодо наявності у особи ступеня бакалавра за такою спеціальністю, за якою особа хоче здобувати ступінь магістра, відсутня. Такі обмеження стосуються лише медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування.

18. Також суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з експертним висновком до проекту постанови «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 266» та матеріалів до нього, підписаного директором Департаменту гуманітарної та соціальної політики та погодженого заступником Міністра Кабінету Міністрів 18 листопада 2016 року, серед іншого зазначено, що головним розробником не враховано пропозицій Мін’юсту щодо застосування в проекті постанови терміну «повна вища освіта». Юридичний департамент до пункту 1 проекту змін зауважує, що відповідно до частини десятої статті 44 Закону України «Про вищу освіту» особа може вступити до вищого навчального закладу для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра, здобутого за іншою спеціальністю, за умови успішного проходження додаткових вступних випробувань з урахуванням середнього бала документа про вищу освіту бакалавра. Головним розробником не надано інформації стосовно урахування зауваження Урядового комітету щодо розповсюдження права обіймати посади, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої юридичної освіти, на студентів, які на даний час навчаються за відповідними спеціальностями.

19. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Кабінет Міністрів України залишив поза увагою зауваження Міністерства юстиції України та не врахував, що вимоги для осіб, які можуть обіймати посади, пов’язані зі здійсненням юридичної професійної діяльності, визначаються Конституцією України та спеціальними Законами України, те, що в цих спеціальних законах, а також в Законі України «Про вищу освіту» не передбачено такого терміну як «повна вища освіта», відсутність у Законі України «Про вищу освіту» обмежень щодо вступу особи до вищого навчального закладу для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра, здобутого за іншою спеціальністю (за умови успішного проходження додаткових вступних випробувань з урахуванням середнього бала документа про вищу освіту бакалавра). Відтак, постанова Кабінету Міністрів України в окремій її оскаржуваній частині є незаконною, оскільки не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

20. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

21. Скаржник вважає, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову у позові,

Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушення закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи, Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи. Позови «в інтересах законності» не мають на меті захист порушених суб’єктивних прав, а тому в таких справах не можуть бути реалізовані завдання адміністративного судочинства.

Водночас, позивач не надав належних і переконливих доказів про те, що на момент спірних правовідносин, оскаржуваною постановою порушено його право.

22. Також скаржник наголошує, що положення п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2017 року № 53 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266» щодо встановлення права обіймати посади, або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти, тільки для осіб, які здобули вищу освіту за спеціальностями « 081 Право», « 293 Міжнародне право» і яким присуджено ступінь вищої освіти «магістр» повністю узгоджується із нормами профільних законів, які передбачають право особи займати посади із юридичною освітою та не суперечить їм.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо права позивача оскаржити постанову КМУ № 53.

23. Згідно з ч. 2 ст. 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

24. Обґрунтовуючи свій позов, позивач зазначає, що оскаржувана постанова КМУ № 53 буде застосована до нього, оскільки він є вступником до магістратури за спеціальністю «Право» вищого навчального закладу, на базі диплому про вищу освіту, отриманого за іншою спеціальністю (не за спеціальністю «Право»). Отже, він не здобував ступінь бакалавра за спеціальністю «Право», з чого він робить висновок, що не зможе обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти.

25. Отже, суд мав встановити право позивача оскаржити Постанову КМУ № 53, відповівши на такі питання: чи застосовується оскаржувана постанова до позивача та чи є він суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано оскаржувану постанову?

26. Коло осіб, на які може розповсюджуватись дія оскаржуваної постанови – це особи які здобули вищу освіту за освітнім ступенем бакалавра і магістра за спеціальностями « 081 Право», « 293 Міжнародне право» і яким присуджено ступінь вищої освіти «магістр».

27. Позивач, як він сам заявляє, не здобув ступінь бакалавра за спеціальністю «Право» або «Міжнародне право». Так само, станом на момент подання позову, він ще не здобув ступінь магістра за спеціальністю «Право» або «Міжнародне право» та є студентом магістратури Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

28. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнали право позивача на оскарження зазначеної постанови, врахувавши, що «у разі здобуття ним вищої освіти за спеціальністю «Право» на другому (магістерському) рівні вищої освіти з присудженням ступеню вищої освіти «магістр» до нього можуть бути застосовані обмеження, передбачені у пункті 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266 у редакції постанови від 01 лютого 2017 року № 53».

29. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що «позивач не надав належних і переконливих доказів про те, що на момент спірних правовідносин оскаржуваною постановою порушено його право».

30. Верховний Суд вважає за необхідне доповнити мотивацію судів попередніх інстанцій з цього питання, виходячи з наступного.

31. Звертаючись до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту, позивач має обґрунтувати не лише зміст позовних вимог, а й факт порушення цим актом його суб’єктивних прав, свобод, інтересу.

32. Перебування позивача у відносинах, які регулюються оскаржуваним нормативно-правовим актом є ключовим критерієм у визначенні права його оскаржити.

33. Очевидно, що позивач у цій справі лише припускає, що не зможе обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти. Проте, йому з цих підстав не було відмовлено у працевлаштуванні. Отже, не були порушені права або свободи позивача на підставі застосування п. 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266 (у редакції постанови від 01 лютого 2017 року № 53).

34. Між тим, колегія суддів визнає наявність інтересу позивача обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти та відповідних очікувань щодо застосування до нього оскаржуваної постанови у майбутньому, оскільки він здобуває юридичну освіту за спеціальністю «Право» на другому (магістерському) рівні вищої освіти.

35. Відтак, враховуючи додаткову мотивацію, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про визнання права позивача оскаржити зазначену постанову.

Щодо відсутності обмежень інтересу позивача пунктом 2-1постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266 (у редакції постанови від 01 лютого 2017 року № 53).

36. На теперішній час в Україні не існує закону про правничу (юридичну) освіту або іншого спеціального закону, який би врегульовував суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації права особи на правничу (юридичну) освіту як передумови доступу до юридичної професії.

37. Проте, як зазначили суди попередніх інстанцій, згідно з п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, засади регулювання праці і зайнятості.

39. У зазначених законах вживаються поняття «вища юридична освіта», «повна вища юридична освіта» («вища повна юридична освіта»).

40. У Конституції України, законах України «Про Конституційний Суд України», «;Про забезпечення права на справедливий суд», «;Про нотаріат», «;Про прокуратуру», «;Про Національне антикорупційне бюро України» вживається поняття «вища юридична освіта» в якості вимоги до осіб, які можуть обіймати відповідні посади.

41. У Законах «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «;Про Національну поліцію» вживаються поняття «повна вища юридична освіта» («вища повна юридична освіта»).

42. У Законі «Про судоустрій і статус суддів» вживаються обидва зазначених поняття. При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для цілей цього Законувважається вищою юридичною освітою – вища юридична освіта ступеня магістра (або прирівняна до неї вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста), здобута в Україні, а також вища юридична освіта відповідного ступеня, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку. Однак визначення повної вищої юридичної освіти цей закон не містить.

43. Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» для цілей цієї статті: 1) повна вища юридична освіта – повна вища юридична освіта, здобута в Україні, а також повна вища юридична освіта, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку; 2) стаж роботи в галузі права – стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею повної вищої юридичної освіти.

44. При цьому, поняття «повна вища освіта» міститься лише в Законі України «Про вищу освіту». Згідно з пп. 2 п. 2 Розділу XV Закону України «Про вищу освіту», вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста (повна вища освіта) після набрання чинності цим Законом (після 06 вересня 2014 року) прирівнюється до вищої освіти ступеня магістра.

45. Отже, поняття «повна вища юридична освіта» або «вища повна юридична освіта» можуть вживатися лише в значенні ступеня вищої освіти магістра відповідної галузі знань.

46. Поняття вищої освіти визначене у Законі України «Про вищу освіту». Рівні та ступені вищої освіти визначені у Законі України «Про освіту» та Законі України «Про вищу освіту».

47. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту», вища освіта – сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти;

48. Відсутність законодавчо закріпленої концепції правничої (юридичної) освіти створює прогалину у законодавстві, яким не визначено спеціальності, за якими здобувається юридична освіта в Україні.

49. Отже, очевидно, що положення п. 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266 (у редакції постанови від 01 лютого 2017 року № 53) усуває прогалину в законодавстві щодо визначення поняття «правничої (юридичної) освіти».

50. До того ж, розуміння змісту пункту 2-1 зазначеної постанови та його тлумачення є неможливим без врахування змісту пункту 2 цієї ж постанови:

2. Установити, що здобувачі вищої освіти, які вступили до вищих навчальних закладів до набрання чинності цією постановою, продовжують навчання відповідно до обраних напрямів підготовки та спеціальностей.

2-1. Установити, що особи, які здобули вищу освіту за спеціальностями « 081 Право», « 293 Міжнародне право» на першому (бакалаврському) і другому (магістерському) рівні вищої освіти і яким присуджено ступінь вищої освіти «магістр», можуть обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти.

51. З’ясовуючи мету прийняття оскаржуваного нормативно-правового акту, суд має звернути увагу на документи та обставини, що супроводжували процес його прийняття.

52. У пояснювальній записці до проекту постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266 «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» наводиться обґрунтування необхідності прийняття цього акту. А саме, що зазначений проект «розроблений відповідно до вимог пункту 7 частини першої статті 13 Закону України «Про вищу освіту» з метою реалізації пропозицій вищих навчальних закладів, об’єднань роботодавців, органів державної влади, на виконання рішення розширеного засідання Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України від 15 липня 2015 року № 16 «Про стан імплементації Закону України «Про вищу освіту» та на виконання доручень Кабінету Міністрів України».

53. Слід звернути увагу, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2017 року № 53 був суттєво змінений перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти.

54. Згідно з матеріалами справи, оскаржуваний пункт 2-1 з’явився у проекті постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266» за пропозицією Міністерства економічного розвитку і торгівлі та на підставі Протоколу узгодження позицій щодо відповідного проекту. Міністерство економічного розвитку і торгівлі пропонувало доповнення спеціальності «Міжнародне право» приміткою: «Спеціальність за якою фахівці здобули повну вищу юридичну освіту» (а.с. 50).

55. Опосередковано на користь визнання вищої освіти, здобутої за спеціальністю «Міжнародне право» як вищої юридичної освіти свідчать положення п. 1 ч. 6 ст. 13 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» – для цілей цього Закону до участі у з’їзді представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ для обрання членів Вищої ради правосуддя допускаються представники: 1) вищих навчальних закладів (університетів, академій чи інститутів, крім вищих військових навчальних закладів), які мають у своєму складі навчальні підрозділи, що на день проведення з’їзду здійснюють підготовку фахівців зі ступенем вищої освіти «магістр» протягом щонайменше десяти років та мають ліцензований обсяг на підготовку фахівців зі ступенем вищої освіти «магістр» за спеціальністю «Право», «Міжнародне право» щонайменше сімдесят п’ять осіб; 2) науково-дослідних установ, які на день проведення з’їзду перебувають у віданні Національної академії наук України, національних галузевих академій наук, пройшли державну атестацію та здійснюють наукову діяльність у сфері права як основну щонайменше десять років.

56. Підсумовуючи, колегія суддів вважає, що Кабінет Міністрів України видав у межах своїх повноважень нормативно-правовий акт з питань вищої освіти, створивши механізм реалізації передбачених Законом України «Про вищу освіту» прав осіб, які навчаються у закладах вищої освіти.

57. За відсутності визначення в чинному законодавстві, за якою галуззю знань та спеціальностями здобувається вища юридична освіта, Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень визначив, що вищою юридичною освітою, є вища освіта здобута за спеціальностями « 081 Право» та « 293 Міжнародне право».

58. Правила перехресного вступу закріплені у ч. 10 ст. 44 Закону України «Про вищу освіту». Особа може вступити до вищого навчального закладу для здобуття ступеня магістра на основі ступеня бакалавра, здобутого за іншою спеціальністю, за умови успішного проходження додаткових вступних випробувань з урахуванням середнього бала документа про вищу освіту бакалавра.

59. Отже, здобувши ступінь магістра за спеціальностями « 081 Право» або « 293 Міжнародне право», особа може обіймати посади або провадити види діяльності, кваліфікаційні вимоги до яких передбачають наявність повної вищої або вищої юридичної освіти.

60. Відтак, колегія суддів вважає, що Кабінет Міністрів України, видавши постанову від 01 лютого 2017 року № 53 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266» не перевищив своїх повноважень, та діяв на виконання Закону України «Про вищу освіту».

61. Отже, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо незаконності зазначеної постанови Кабінету Міністрів України в її оскаржуваній частині.

62. Відповідно до ч. 1 – 3 ст. 351 КАС України, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

63. Отже, Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанції неправильно розтлумачили та застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що за правилами ст. 351 КАС України є підставою для скасування судових рішень повністю і ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 грудня 2018 року у справі № 826/9779/17 скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2017 року № 53 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 266» – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т. О. Анцупова

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб