Без захисту від бездіяльності

Зміни, внесені до процесуальних кодексів, не вдосконалюють механізму контролю за виконанням рішень судів. Якою мірою в Україні виконуються рішення Європейського суду з прав людини? Чи можливий діє-вий судовий контроль за виконанням винесеного рішення? Чи реальна відповідальність суддів за незаконні рішення? Ці та інші питання обговорювали адвокати, судді, представники виконавчої гіл-ки влади, які зібралися на VI всеукраїнський форум Асоціації адвокатів України з публічного права.  

Закон і бізнес 

Євгенія Соколовська

Страсбург нам не указ

За словами учасників заходу, ситуація в Україні з виконанням рішень ЄСПЛ та додержанням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є доволі проблематичною. Незважаючи на те що з 1997 року на нашу країну поширюється юрисдикція Суду, а з 2006-го існує посада урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ, страсбурзькі вердикти не виконуються, як і багато актів національних судів. Ця тема обійдена увагою як владою, так і юридичною спільнотою. Хоча згідно із законом рішення Суду є джерелом права. Якщо детально їх аналізувати, то видно, що значна частина має 2 складові: заходи індивідуального характеру, коли присуджується справедлива сатисфакція та задовольняється вимога особи; заходи загального характеру, де ЄСПЛ указує, що потрібно зробити в державі, щоб питання, з яким особа звернулася, у державі більше не існувало. Нині з 10 тис. рішень, що перебувають на контролі Комітету міністрів Ради Європи, 1296 постановлені проти України. Водночас, за словами тих, хто виступав на форумі, виконавча влада навіть не має систематизованого переліку всіх заходів загального характеру, яких держава повинна вжити. Тож у парламенті планують провести комітетське слухання, аби з’ясувати реальний стан справ, зрозуміти, що вимагається від України. Це потрібно, аби почати виконувати конвенцію. Також в Україні є колосальна проблема з пенітенціарною службою. Відповідно до європейських стандартів людину не можна тримати в СІЗО понад 5 років, а в нас бувають випадки, коли громадяни перебувають під вартою значно довше. Та й умови в цих закладах залишають бажати кращого. Загалом практику ЄСПЛ, яка стосується не тільки України, а й інших країн, потрібно не просто вивчати, а й застосовувати. Натомість, як констатував президент Спілки адвокатів України Олександр Дроздов, Україна має багато проблем щодо реалізації ст.8 конвенції («Право на повагу до приватного і сімейного життя») в кримінальному провадженні. «Відповідно до практики Європейського суду, якщо в державі є певне право, але відсутній механізм його реалізації, це не може бути виправданням для неї», — наголосив він.

Ухвали як спосіб контролю 

Чи існує ефективний механізм забезпечення виконання судових рішень? Так, але, на жаль, мало хто ним користується. Як зауважила суддя Окружного адміністративного суду м.Києва Наталія Клочкова, таким інструментом є окремі ухвали й ст.267 Кодексу адміністративного судочинства. Окремі ухвали постановляються у двох випадках. Якщо суд виявить будь-які порушення закону, що можуть навіть прямо не стосуватися предмета спору, він відреагує на це. Окрема ухвала направляється до правоохоронних або інших державних органів, які вправі усунути порушення. Інший вид ухвал — це ініціювання притягнення до відповідальності конкретних осіб, рішення, дії, чи бездіяльність яких оскаржується. Такі ухвали відрізняються від перших тим, що вони тісно пов’язані з предметом розгляду справи, можуть виноситися виключно щодо осіб, дії, рішення чи бездіяльність яких оскаржуються. Н.Клочкова розповіла, що відбувається на практиці та який механізм є дієвим у боротьбі із суб’єктами владних повноважень. За її словами, досить часто в адміністративних судах трапляються випадки, коли органи влади дозволяють собі не забезпечити появи свого представника на судовому засіданні або не реагувати на ухвалу про витребування доказів. У таких випадках суд із власної ініціативи чи після відповідного клопотання адвоката може винести окрему ухвалу. За порадою судді, потрібно якомога частіше звертатися з такими клопотаннями, адже тоді існує більша ймовірність, що це відбудеться. «Коли ухвала приходить до конкретного міністра чи прокурора, відразу з’являються докази, приходять представники, всі починають виконувати свою роботу», — зауважила представниця Феміди. Підсумовуючи сказане, Н.Клочкова наголосила: окремі ухвали можуть бути дуже дієвим інструментом для того, щоб поставити органи влади на місце. Потрібно тільки його використовувати та наполягати на цьому.

Чи штраф дієвий?

Існує механізм, який використовується ще рідше, ніж окремі ухвали. Це ст.267 КАС («Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах»). Ідеться про накладення штрафу за невиконання судового рішення. Поширеними є випадки, коли суд виграно, а рішення не виконується (до такого прийому часто вдаються реєстраційна чи податкова служби). Найбільш дієвий спосіб стимулювати органи влади виконувати судові рішення — штраф, накладений на керівника цього органу. На сьогодні мінімальний розмір штрафу — 32 тис. грн., а максимальний — 96 тис. грн. При цьому половина грошей іде до бюджету, а половина — позивачу. Обов’язковою умовою накладення штрафу є те, що суд першої інстанції в кінці постанови повинен указати строк подання звіту про виконання рішення. Встановлення такого строку — право суду, але, коли сторона клопоче, зазвичай суд не відмовляє. «Про це часто забувають, а дарма. Штраф накладається саме за неподання звіту, або якщо він не свідчить про виконання рішення», — зауважила Н.Клочкова. Також суддя радить направити копію постанови відповідачу й отримати доказ, що він її одержав. Це варто зробити, аби в разі необхідності спростувати заяву керівника, що він не знав про існування постанови. Після виконання всіх умов можна подавати клопотання про застосування штрафу. «Суд обов’язково накладає штраф, якщо був строк для звіту та він не поданий. І встановлює новий строк», — повідомила суддя.

Суддівська незахищеність

Поряд з механізмами контролю за виконанням судових рішень правників цікавила й можливість притягнення служителів Феміди до дисциплінарної відповідальності. Адже не є таємницею, що цей механізм став останнім часом поширеним способом впливу на суддю, котрий розглядає справу. Проте член Вищої ради правосуддя Тетяна Малашенкова, напевне, розчарувала учасників форуму: «Статус незалежності судді є конституційним, тому дуже делікатним є питання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Суддя не може бути притягнутий до неї за винесене рішення». Водночас експерти відзначили, що в ряді європейських країн існує принцип, за яким суддю можна притягнути до відповідальності, якщо будуть доведені факти зловживання ним своїми обов’язками. В Україні також існує така можливість, але, за словами члена ВРП, не потрібно розглядати її як єдиний механізм урегулювання проблеми. За словами Т.Малашенкової, колегіальний орган ретельно перевіряє всі скарги на їх прийнятність. Як показує практика, якщо заяви ґрунтуються виключно на незгоді з рішенням судді, Рада відмовляє у відкритті проваджень. Такий підхід є сталим, оскільки для оскарження передбачені інші процедури — апеляційна й касаційна інстанції. Якщо все ж справа дійшла до відкриття провадження, то, на думку члена ВРП, цей процес має бути публічним, а не закритим. Адже це офіційна реакція держави на вчинення суддею проступку. Щоправда, публічним він має ставати лише після висновку дисциплінарного органу про відкриття провадження, а не з моменту надходження скарги та її попереднього розгляду. Утім, поки що питання захищеності суддів законодавець обминув. Тож зберігається можливість тиску на суд. Ця проблема, як і невиконання судових рішень, потребують розв’язання. Інакше будь-які перетворення не досягатимуть мети.

ПРЯМА МОВА

НаталіяКЛОЧКОВА,
суддя Окружного адміністративного суду м.Києва:

— Накладення штрафу не звільняє керівника органу влади від обов’язку виконати постанову. Він має сплатити кошти і все ж її виконати. Ще більш приємним, на мою думку, є те, що у випадку встановлення нового строку для виконання рішення суду, коли воно знову не виконується, ви подаєте нову заяву. І повторний штраф обов’язково встановлюється в подвійному розмірі. Тобто навіть якщо спершу до керівника конкретного органу застосували мінімальний штраф — 32 тис. грн., то на другий раз стягнення вже становитиме 65 тис. Коли керівник отримує такий штраф, він наступного разу задумається: може, все ж таки виконати рішення суду й не наражати себе на небезпеку. Штрафи йдуть через виконавчу службу. Якщо бути завзятим, можна і виїзд за кордон керівникові заборонити за несплату. Механізм застосовується і є дуже ефективним. Раджу всім користуватись. Якщо юридична спільнота в спорах з органами влади майже в кожній справі клопотатиме про звіт і про штраф, думаю, рівень беззаконня в органах влади може знизитися.

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Як визначити межу, коли незаконність переходить у неправосудність?

Невизначеність понять «неправосудність» і «незаконність» призводить до негативних наслідків. Тож «ЗіБ», скориставшись нагодою, зокрема тим, що учасники форуму якраз ознайомлювалися зі свіжим номером видання, де вміщено інтерв’ю секретаря пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Дмитра Луспеника, поцікавився в доповідачів їхнім баченням того, за якими ознаками можна розмежувати неправосудність і незаконність судового рішення?

ТетянаМАЛАШЕНКОВА,
член Вищої ради правосуддя:

— Дуже важке питання, над цією проблематикою працює багато видатних учених і практиків, а єдиної позиції немає. Моя точка зору така: законність судового рішення перевіряється за допомогою апеляційної та касаційної інстанцій. А неправосудність — це поняття, стосовно якого треба з’ясувати, що буде входити в об’єктивну й суб’єктивну сторони складу злочину. І що ж буде визначати саме неправосудне судове рішення?У ВРП передбачається створення робочої групи для вивчення проблематики застосування ст.375 Кримінального кодексу.

Богдан ЛЬВОВ,
голова Вищого господарського суду України:

— Коли ми розробляли відповідні законопроекти стосовно судової реформи, відбувалися серйозні дебати із цього приводу. Адже, дійсно, питання відповідальності суддів є дуже хвилюючим і гарячим. Зійшлися на тому, що суддя повинен мати право на помилку. Суддя — людина й може помилитися. Тобто відповідальність однозначно не повинна наставати в тому випадку, коли він був абсолютно переконаний, що правильно застосовує право в конкретній ситуації. Погоджуся з Т.Малашенковою, що є апеляційна та касаційна інстанції, які можуть перевіряти судове рішення на предмет правильності застосування права в конкретній судовій справі. Що стосується питання неправосудності судового рішення, то це злочин. І він не може бути неумисним чи вчиненим з необережності. Це однозначно лише умисний злочин. Ось, напевно, і є межа їх розмежування. Статистика застосування ст.375 КК свідчить, що її існування не є необхідним. Ми маємо в провадженні близько 500 кримінальних справ, але немає жодного вироку. Фактично для того, щоб суддя поніс відповідальність за неправосудне рішення, потрібно, аби органи досудового слідства зафіксували його зізнання. Це настільки теоретична конструкція, що зустріти її в житті майже неможливо. А фактично що ми маємо? Ми маємо неприкритий тиск на суд, і все! Ми одна з небагатьох країн світу, яка разом зі статтями про відповідальність за прийняття неправомірного рішення з якихось інших міркувань (мається на увазі за винагороду, хабар), має ще й ст.375 КК. На мій погляд, її існування зумовлене лише тим, що немає жодного автора законодавчої ініціативи, який би в ці непрості часи запропонував її вилучити. Бо це буде сприйматися як захист суду.

Наталія БЛАЖІВСЬКА,
суддя Вищого адміністративного суду України, віце-президент Всеукраїнської асоціації адміністративних суддів:

— Ми звернулися до Європейської асоціації адміністративних суддів, з тим щоб наші колеги прокоментували, як у них відбувається застосування цієї норми. Адже не можемо діяти в якомусь правовому вакуумі, що утворився сьогодні. Україна має якісь свої новели. Наприклад, громадська рада доброчесності — абсолютно вітчизняне нововведення. Але вважаю, що краще переймати досвід інших країн, а не йти попереду та створювати своє колесо. Якщо говорити тільки про відповідальність, ми можемо дуже швидко перейти межу від незалежного суду до суду, який скований по руках і ногах. Там уже не буде місця верховенству права, бо суддя лише думатиме, а що буде потім. І тоді вже не буде місця судовій правотворчості.

Закон і бізнес