Почався новий робочий тиждень. Вляглися емоції і можна спокійно оцінити З’їзд адвокатів України. Із всіх вражень домінує одне – брудно, дуже брудно. Певно, керівництво НААУ з великого страху, що їх можуть не переобрати, втратило витримку, честь і совість та вдалося до брудних технологій. Перше, що бачили делегати, – це на дверях, в коридорі, та по всіх закапелках приміщення стояла чисельна охорона. Це мало своє пояснення: від міста Києва очікувалося прибуття двох делегацій. Вже заздалегідь було визначено, що одна з них «правильна», а друга – «неправильна», тому вона не може допущена фізично до з’їзду. Варто зауважити дрібницю: за всіма існуючими правилами, лише мандатна комісія може визнати або не визнати повноважність делегатів. Але в нас склалося інакше. Ті, хто підтримував Ізовітову, стали «правильною» делегацією, а «правильність» визначала РАУ на чолі з Ізовітовою. Нікого не зупинило, що зібралося 36 адвокатів міста Києва, назвали себе конференцією і обрали списком всіх присутніх та ще дописали неприсутніх, бо потрібно було 42 делегата. Очевидне самозванство не тільки не було засуджено, але й завзято було підтримано керівництвом НААУ, а потім легітимізоване мандатною комісією.
З’їзд розпочався з неприємностей. Голова РАУ Лідія Ізовітова, що відкрила з’їзд, чомусь вирішила позбавити права голосу делегатів від Київської області лише за те, що вони сиділи не у визначених для них місцях. Чому така нелюбов до адвокатів Київщини і звідкіля у нашого голови з’явилося право позбавляти права голосу, ніхто не зрозумів, але члени РАУ вмить перестали рахувати волевиявлення цих делегатів. Далі було ще гірше. Варто було опозиційній частині делегатів висунути адвоката Тетяну Тиханську на голову з’їзду, як Голова РАУ Ізовітова публічно стала обговорювати її стан здоров’я, що виглядало досить некрасиво і принизливо, тим більше, що це стосувалося жінки.
Після обрання головою з’їзду адвоката Місяця, лічильної та мандатної комісії, серед них пішло змагання, хто більше допустить порушень. Головуючого не зацікавило навіть зроблене йому застереження, що відповідно до п.8 ст.54 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» рішення з’їзду адвокатів України приймаються шляхом голосування більшістю голосів делегатів, що беруть участь у з’їзді, і в нашому випадку більшість складала 143 делегата. Мало хто із членів лічильної та мандатної комісії набрав потрібну кількість голосів, а тому такі робочі органи з’їзду не могли вважатися сформованими належним чином і бути повноважними. Це не зупинило команду Ізовітової: головуючий головував як йому хотілося, лічильна комісія рахувала як їй потрібно, а закріплений за Київською областю член лічильної комісії, він же і член РАУ Сергій Осика, не соромлячись відверто тикав пальцем в небо і рахував наші голоси на око. Мандатна комісія вразила ще більше. Делегатам спочатку замінили тимчасові мандати на постійні, а лише після цього поставили на голосування своє рішення щодо визнання повноважень делегатів з’їзду, ніби демонструючи цим, що все і так вирішено, що рішення з’їзду пуста формальність. Найгірше, що мандатна комісія осліпла і не побачила жодних порушень при обранні «фейкових» делегатів від Києва. На звичайнісіньке і логічне прохання одного з делегатів оголосити протокол, щоб почути, на підставі яких даних вони дійшли до висновку про законність обрання делегатів від Києва, голова мандатної комісії, притиснувши протокол до грудей, відмовився зачитувати.
Далі була нудна тянуча доповідь Голови РАУ Ізовітової – як зажди навантажена загальними фразами і ні про що. В цій доповіді не було конкретних справ, не було нагальних проблем адвокатури, які вдалося вирішити нашому керівництву. Зате був облитий брудом Комітет з захисту прав і гарантій адвокатською діяльністю Ради адвокатів Київської області. Чому дісталося саме комітету від Ізовітової, ніхто не зрозумів. На мою думку, сьогодні в українській адвокатурі наш комітет найбільш потужний і заслужено може похвалитися своїми здобутками. Тому, виступ Голови РАУ виглядав як умисне і примітивне приниження авторитету комітетчиків в очах інших адвокатів.
Брутальне поводження із стандартами адвокатського самоврядування йшло за своє впертою логікою до скандалу і він таки вибухнув. Головуючий, зачувши, що із залу надійшло дві пропозиції на Голову РАУ, а саме, Лідії Ізовітової та Петра Бойка, відразу, без обговорень, умисно, не даючи слово кандидатам, миттю поставив на голосування кандидатуру Ізовітовії. Це гидко, бо у всьому світі всім кандидатам надається можливість виступити та висловитися з приводу власної програми та обґрунтування голосування за власну персону. Тим більше, що нас було всього двоє, бо третього кандидата Інну Рафальску навіть до приміщення не допустили. Тим більше, що в Лідії Ізовітової вже була перевага, вона до цього мала можливість виступати годину і говорити, що їй заманеться. Тому можна було надати мені хоча б п’ять хвилин для слова. Але в нашій незалежній, демократичній адвокатурі України мені це не світило і тому до мікрофона прийшлося пробиватися ліктями. Це було складно, оскільки всі входи на сцену охороняли невідомі здоров’яки з незрозумілим статусом. Відразу видно, чого боїться наше керівництво: найбільше воно боїться свободи слова, бо може почути про себе дуже неприємні оцінки. Поки пробивався до трибуни, за Ізовітову вже проголосували і вона перемогла ще до того як опинився на сцені. Не було жодного сенсу говорити, але варто було мені промовити перші слова, як ніби по змаху руки, в залі почали мене закрикувати, не даючи можливості вільно висловлювати свої думки. За п’ять років авторитарного стилю управління Ізовітовою, системного залякування, переслідування адвокатів за громадянську позицію у нашій адвокатурі появилися ознаки такого потворного явища як лакейство та догоджання. Я це розумів, але все ж це було неприємно. Особливо неприємно, що годину назад ти вітався з цими людьми, а з деякими навіть обнімався і не було жодних претензій, а тут відразу агресія і неприйняття. При Ізовітовій розквітли доноси, переслідування і порочна система взаємовідносин за принципом: хто не з нами, той проти нас. В РАУ дожилися до того, що всерйоз обговорювали положення про заборону адвокатам критикувати рішення РАУ.
Але якщо керівництво думає, що з перемогою на виборах прийшов кінець їх митарств і вони потрапили в зону комфорту, то це не так. Все лише починається. І керівництво НААУ, і ми потрапляємо в зону турбулентності. Розкол і конфлікт в адвокатурі нікуди не дівся. Загострення вже відбувається не між особистостями, а з ідейних мотивів. Все більше адвокатів хочуть бути по справжньому незалежними та вільними. Протест і обурення знахабнілими чиновниками від адвокатури лише наростає. З’їзд яскраво довів, що керівництво НААУ, показавши своє справжнє обличчя, явно не тягне на морального авторитета в адвокатському середовищі та є джерелом порушень прав і свобод адвокатів та регіональних органів адвокатського самоврядування.
Що сталося найгіршого для керівництва РАУ та НААУ після з’їзду? Найгірше те, що потрібно працювати на адвокатуру. І тут питання. Вони і в минулі п’ять років не працювали, а вся їх кипуча енергія геть канула в паперову роботу.
Що вони можуть зробити наступні п’ять років?
Візьмемо заступника голови РАУ Олексія Кухаря. Той в основному перебуває і проживає у Вінниці, нічим не виразна людина і нічим не запам’ятався і про його добрі справи для адвокатури ніхто не чув.
Другий заступник голови РАУ Валентин Гвоздій. Він хоч і живе в Києві, але постійно зайнятий своїми справами, до нього і в найкращі часи не можливо було додзвонитися.
І над ними зверху Лідія Ізовітова, яка отримує задоволення від свого віку і проводить більшу частину в туристичних поїздках та в Харкові. Дуже цікава підібралася команда!
Не думаю, що вони гарно попрацюють на адвокатуру. Ще гірше, що в їх оточенні дуже мало ідейних людей, які готові жертвувати свій час, своє здоров’я, свою енергію на нашу громаду. Там більше людей практичних, конформістів, які прийшли до Ізовітової заради власних амбіцій. Тому вся ця команда буде більше працювати на картинку, ніж на реальні справи. Щоб зрозуміти їх рівень організаторського таланту наведу приклад. В Одесі провели футбольний турнір серед адвокатів України, щоб переможця відправити на футбольний турнір серед адвокатів європейських країн. Перемогла команда адвокатів з Черкаської області. Але ніхто нікуди не поїхав, бо голова комітету РАУ Тарас Ламах пересварився з організаторами турніру і на цьому все скінчилося. Добре, що команда Ради адвокатів Київської області за власної ініціативи та за власний кошт поїхала на цей європейський турнір і достойно представила Україну, завоювавши срібло і ставши віце-чемпіонами серед футбольних команд адвокатів Європи.
Не краще буде і на зовнішніх фронтах. Голова РАУ Лідія Ізовітова поставила себе так, що її не приймають ні в Адміністрації Президента, ні в Верховній Раді, ні в Генеральній прокуратурі, ні в НАБУ, ні де. Вона і сама туди не ходить та іншим забороняє, бо для неї це «злочинна змова». Така особиста ідеологія взаємовідносин НААУ з державними органами, призвела до самоізоляції і до того, що всі важливі питання, в тому числі і законопроекти щодо адвокатури, вирішуються без нас і, на жаль, ми про це довідуємося із засобів масової інформації.
Що далі? Чесно – не знаю. Десять років Ізовітовщини для адвокатури надто забагато! Адвокатська спільнота може і не витримати. Може бути все. Але при такому перебігу справ я не здивуюся, якщо одного разу проснуся і довідаюся із ЗМІ, що адвокатура вже підпорядкована Міністерству юстиції. Не доведи, Господи!
Голова Ради адвокатів Київської області Петро Бойко
