Правові нюанси арешту майна юридичної особи в кримінальному провадженні

Автор:
керуючий партнер
АО «Suprema Lex»
Джерело: “Юридична газета
З метою запобігання і подолання негативних обставин, що перешкоджають або можуть перешкоджати вирішенню завдань кримінального провадження, в кримінальному процесі використовуються заходи примусового характеру, відомі як заходи забезпечення кримінального провадження. Одним з найпоширеніших заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна, тобто тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які відповідно до закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України). Згідно з вимогами КПК, арешт майна також може передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися таким майном будь-яким чином та використовувати його.
В межах цієї публікації проводиться аналіз правових нюансів арешту майна юридичної особи в кримінальному провадженні, який все частіше зустрічається у правозастосовній практиці.

Варто зазначити, що арешт може накладатися з метою забезпечення збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. Кожна із зазначених підстав арешту майна в кримінальному провадженні має низку особливостей.

Так, з метою збереження речових доказів арешт може бути накладено на майно будь-якої юридичної особи (за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України).

Відповідно до положень ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об’єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, котрі були об’єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

За умови арешту майна юридичної особи з метою збереження речових доказів, необхідно звертати увагу на наявність процесуальних документів щодо визнання відповідних матеріальних об’єктів речовими доказами. За відсутності таких процесуальних документів, зокрема постанови прокурора про визнання певного матеріального об’єкта речовим доказом, існують підстави для відмови в арешті майна, а якщо такий арешт було накладено, відповідна ухвала слідчого судді (суду) про арешт майна визнається такою, що прийнята безпідставно та необґрунтовано.

Водночас, якщо певний матеріальний об’єкт набув процесуального статусу речового доказу, для його арешту не вимагається наявності в кримінальному провадженні підозрюваного або обвинуваченого, що є обов’язковою умовою для інших підстав накладення арешту. З одного боку, це дозволяє оперативно забезпечувати збереження речових доказів на початкових етапах кримінального провадження, а з іншого – може бути підставою для зловживань з боку слідчого та прокурора, які часто-густо накладають арешт на майно, яке жодним чином не стосується кримінального провадження. Щоправда, останнім часом почала формуватися практика, коли слідчі судді не дозволяють слідчим та прокурорам зловживати процесуальною можливістю накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів, вимагаючи надання належного обґрунтування необхідності такого арешту.

Інші підстави накладення арешту на майно (забезпечення спеціальної конфіскації, конфіскації майна та цивільного позову) вимагають обов’язкової наявності в кримінальному провадженні підозрюваного (особи, якій у порядку, передбаченому КПК України, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення) або обвинуваченого (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК України). Тому, як зазначив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Узагальненні судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014 р., правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду особам, про майно яких йдеться у клопотанні, не повідомлено про підозру.

Слід пам’ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна, зобов’язана навести підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, що передбачає можливість застосування спеціальної конфіскації або призначення покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди та розміру цієї шкоди).

Враховуючи зазначену мету арешту майна, вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, має бути співмірною з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Якщо метою арешту майна є забезпечення конфіскації (спеціальної конфіскації), то вартість арештованого майна має узгоджуватися із санкцією статті, яка передбачає покарання за злочин, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа.

Також варто враховувати, що арешт може бути накладений на майно, на яке раніше було накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому випадку виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до КПК України.

Врахування зазначених правових нюансів дозволить визначити правомірність арешту майна та дійти висновку про можливість оскарження відповідної ухвали слідчого судді або ініціювання скасування арешту.