Про актуальну судову практику з виплати дивідендів.

Порядок виплати дивідендів передбачений низкою нормативних документів, зокрема Цивільним, Податковим та Господарським кодексами України, Законами України «Про акціонерні товариства», «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та «Про управління об’єктами державної власності».

Експерти визначають дивіденди як частину чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. З точки зору Податкового кодексу України дивіденди — це платіж, що здійснюється юридичною особою, у тому числі емітентом корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів чи інших цінних паперів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що засвідчують право власності інвестора на частку (пай) у майні (активах) емітента, у зв’язку з розподілом частини його прибутку, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Для цілей оподаткування до дивідендів прирівнюється також платіж у грошовій формі, що здійснюється юридичною особою на користь її засновника та/або учасника (учасників) у зв’язку з розподілом чистого прибутку (його частини).

Виплата дивідендів в АТ здійснюється лише в грошовій формі, в ТзОВ, ТдВ — грошовими коштами, якщо інше не встановлено одностайним рішенням загальних зборів учасників, в яких взяли участь усі учасники товариства. Рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства. Розмір дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначається у статуті акціонерного товариства.

При цьому доводи про те, що акціонер, аби у нього виникло право вимагати стягнення дивідендів, повинен звернутись до товариства із заявою про виплату йому дивідендів, є безпідставними, адже, якщо загальними зборами було прийняте рішення про оголошення чистого прибутку дивідендом, то у нього таке право вже виникло.

При цьому слід наголосити, що законодавчо не закріплено такого обов’язку акціонера, як звернення до товариства з вимогою про виплату йому дивідендів після прийняття зборами рішення про виплату цих дивідендів. Отже, з моменту прийняття рішення загальними зборами виплата дивідендів акціонеру стає обов’язком цього товариства, належне виконання якого покладається саме на це товариство і не залежить від будь-яких дій акціонера.

Відповідно до практики Євросуду невиплата товариством таких дивідендів акціонеру прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном.

Затвердження річних результатів діяльності юридичної особи, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) належить до компетенції загальних зборів, відтак, прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування прибутку (частини прибутку) юридичної особи на виплату дивідендів виходить за межі компетенції господарського суду.

Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу-учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати.

У разі невиплати дивідендів у визначений строк у акціонера виникає право звернення до нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису нотаріуса на документах, за якими стягнення заборгованості здійснюється у безспірному порядку згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України.

ВС вважає, що розгляд справ щодо виплати дивідендів має проводитися за правилами господарського судочинства.

Джерело