З огляду на справи, які розглядає конституційна юстиція, саме вона щоразу в індивідуальному порядку має вирішувати, чиї права важливіші. Однак протиставляти приватні права публічним якось неправильно, але доводиться. Утім, завжди можна запитати, як із цим справляються іноземці.
Ми вибираємо, нас вибирають
Мабуть, недаремно шукати баланс між тим, чого вимагає держава та індивід, вирішили напередодні Дня Конституції. Тому науково-практична конференція «Права людини і національна безпека: роль органу конституційної юрисдикції» була не тільки інформаційною, а й урочистою. Щоб поділитися досвідом вирішення цього непростого завдання, до столиці приїхали конституціоналісти з різних країн — Туреччини, Хорватії, Грузії, Латвії, Литви, Чорногорії. І, звичайно ж, прийшли науковці та судді Конституційного Суду України.
Місце для академічної дискусії могло бути лише одне — Київський національний університет ім. Т.Шевченка, альма-матер Леоніда Юзькова — першого Голови КС, суддів у відставці Миколи Козюбри та Станіслава Яценка, діючих представників юрисдикції — Володимира Мойсика та Сергія Головатого.
До обговорення гострої, на думку доповідачів та присутніх, теми мав долучитись і Президент Володимир Зеленський, проте не зміг. Від його імені, як недавно на вул. Жилянській, виступив представник Президента в КС Федір Веніславський. Він зазначив, що в масштабі держави право на національну безпеку є аналогічним праву особи.
Іноземні баланси
Зрештою не лише Україна потерпає від нестабільної ситуації. Планом дій конституційного характеру з колегами поділився заступник голови Конституційного суду Турецької Республіки Енгін Їлдирим. Після того як у них також з’явився інститут індивідуальної конституційної скарги, КС Туреччини прийняв низку важливих рішень, акцентуючи увагу на тих положеннях основного закону, що стосуються надзвичайного стану в країні, коли його було оголошено під час спроби державного перевороту. Це означало, що суддям довелося відступити від стандартів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Голова Конституційного суду Чорногорії Драголюб Драшкович зауважив, що конституційна процедура дає змогу переглянути рішення державних органів з точки зору прав людини й основоположних свобод. Тому інститут конституційної скарги та процес її розгляду в КС свідчить про тісний зв’язок між конституційною юрисдикцією та загальними судами та її участь у захисті прав людини.
Проблематику конституційної юрисдикції суддя Конституційного суду Латвійської Республіки Яніс Нейманіс порівняв із казусом, який стався з ним у вбиральні КНУ ім. Т.Шевченка. Виявилося, що там туалетний папір висить при вході, а не в кабінках. Тому, якщо не подумати про це заздалегідь, може виникнути проблема. Так і в латвійському КС окремі питання можуть порушуватись, якщо про них згадає пленум Верховного суду. Якщо ж ні, то самі судді КС розгляд питання не ініціюють. Здається, від українського Пленуму ВС також залежить кількість справ у КС.
І судді, і поважні професори погодились із тим, що перед захистом прав громадян та національної безпеки стоять як проблеми минулого, так і виклики майбутнього. Незважаючи на це, пріоритет людини залишається непорушним, проте водночас нестійким. Адже інколи він може обмежуватись, якщо цього вимагають суспільні інтереси.
Як ішлося в доповіді судді КС Віктора Колісника, вони можуть слугувати виправданням для певних обмежень, але за умови, що ті є справедливими, адекватними, пропорційними та домірними захисту конституційно значущих цінностей. І, мабуть, саме їх опікуни в цьому випадку не повинні допустити сваволі.
ПРЯМА МОВА
Віктор КОЛІСНИК,
суддя Конституційного Суду України, д.ю.н.:
— Роблячи вибір між безпекою та свободою, суди мають дотримуватися певних визначальних підходів. По-перше, у разі обмеження законодавцем конституційного права в передбачених Конституцією випадках варто з’ясувати, чи не призводить таке обмеження до втрати реального змісту відповідного права та чи не руйнує воно його сутність. По-друге, якщо обмеження конституційного права є допустимим, воно має здійснюватися з легітимною метою, має бути зумовленим цією метою та мати не надмірний, а лише мінімально необхідний характер.
Вирішуючи справи, пов’язані з пошуком оптимального балансу між правами людини й безпекою, суди мають використовувати і підходи, і висновки, і юридичні позиції, і аргументацію, що вже були застосовані у справах з історичним контекстом.
Наталія ШАПТАЛА,
Голова Конституційного Суду України, к.ю.н.:
— Головне питання — баланс між правами людини та національною безпекою держави. Складність полягає в тому, що права людини й національна безпека як об’єкти правового захисту утворюють певну антиномію, тобто суперечність єдностей. Можна сказати, що в сучасних конституціях наявні рівнозначні ознаки різноспрямованості предмета захисту з боку як конституційних судів, так і органів державної влади.
Права людини — одна з підвалин конституціоналізму як такого, і Конституція в сучасному розумінні існує саме для того, щоб у людини були базові можливості для нормального існування та самореалізації. Але, як не дивно, порушником цих прав і свобод найчастіше буває власна держава. Хоча остання й має їх забезпечувати. Тому невипадково велику частину більшості конституцій становить детально виписаний каталог прав і свобод людини, захист та підтримка яких є найважливішим обов’язком держави. Можливо, варто поставити питання про первинність цих цінностей.
Попри те що кінцевою метою політики національної безпеки, що здійснюється в державі, є забезпечення стабільного та спокійного існування її громадян і всіх, хто мешкає на її території, захист прав людини та захист нацбезпеки на практиці можуть уходити в суперечність між собою.
Share the post "У КС не можуть визначитися, що важливіше: інтереси громадян чи держави."
