Часом складається враження, що адвокатський запит — це «документ-страшилка», який направляють «адвокати-шахраї» з метою випитування «таємної інформації», що буде використовуватися зі злочинним умислом. Можливо, саме тому достатньо часто адвокатські запити ігноруються або у відповідь надається формальна відписка із загальними фразами. Навіть передбачена адміністративна відповідальність не сприяє отриманню адвокатами запитуваної інформації, адже чималий штраф у розмірі 425 грн або навіть усне зауваження, як не дивно, не працюють.
Проте постійне привертання адвокатами уваги до цієї проблеми посприяло креативності у відповідях на такі запити, навіть від тих адресатів, від яких зовсім не очікуєш. Наприклад, у Міністерства юстиції України було запитано копію рішення, прийнятого за результатами вимоги щодо проведення позапланової перевірки діяльності приватного виконавця. Начебто адвокатський запит був оформлений відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», однак Мін’юст відмовляє у наданні запитуваного документа, оскільки в порушення вимог ст. 16 Закону України «Про виконавче провадження» до нього не був доданий витяг із договору про надання правової допомоги, в якому зазначені повноваження представника.
При цьому Міністерство повністю ігнорує абз. 2 ч. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», в якому зазначено, що до адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Іронія описаної вище позиції полягає в тому, що вона була сформована Міністерством юстиції України, яке мало б розуміти різницю правовідносин, що регулюються вказаними нормами.
Також цікава відповідь була надана державним підприємством, яке належить до сфери управління Мінекономрозвитку. Вказане підприємство вважає себе не лише органом державної влади, але й суб’єктом кримінального процесу. У відповідь на адвокатський запит про надання інформації щодо перебування автомобіля у володінні державного підприємства або передання його іншій особі підприємство висловило відмову, зазначивши, що надасть запитувану інформацію в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Обґрунтовуючи відмову, виділивши все це жирним шрифтом, державне підприємство зазначило, що в адвокатському запиті стверджується, що на підставі договору про надання правової допомоги здійснюється саме захист прав та законних інтересів, а згідно з визначенням поняття «захист», що міститься в п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», це вид адвокатської діяльності у кримінальному проваджені. Надалі, аргументуючи свої доводи, підприємство посилається на абз. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», в якому чітко вказано, що надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
Переможним акордом стало посилання на ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та місцевого самоврядування повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Керуючись цією нормою та підсумовуючи свої аргументи, підприємство з почуттям власної гідності підкреслило, що запитувана інформація буде надана лише в порядку, визначеному КПК України.
Така відповідь надає можливість зрозуміти, що незважаючи на нелегкі часи, в Україні все ж таки є особи, які намагаються допомогти правоохоронним органам нести тягар збирання доказів у кримінальному процесі та діяти лише на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
На жаль, генеральний директор цього підприємства не пояснив, які саме владні управлінські функції здійснює підприємство під час реалізації правомочностей щодо транспортного засобу, в межах якого кримінального провадження та в який спосіб підприємство отримало інформацію щодо володіння або неволодіння відповідним транспортним засобом. Напевно, це вже державна таємниця.
Органи прокуратури також не залишалися осторонь. У відповідь на адвокатський запит про надання інформації стосовно наявності кримінальних проваджень щодо клієнта місцева прокуратура зазначила, що положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» на органи прокуратури не розповсюджується.
Звісно, зазначені приклади є непоодинокими, але цікавими. Вони демонструють певний креативний підхід до тлумачення норм чинного законодавства та водночас свідчать про певний рівень правової культури.
Прикро, але передбачена ч. 5 ст. 212‑3 КУпАП адміністративна відповідальність за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у відповідь на адвокатський запит, у вигляді штрафу від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, є не дуже ефективним способом запобігання таким правопорушенням.
Можливо, збільшення розміру штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 212‑3 КУпАП, було б більш дієвим способом врегулювання таких правовідносин, а якщо використати креативний підхід та запропонувати, щоб частина штрафних санкцій за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 212‑3 КУпАП, спрямовувалася на користь адвоката, то це сприяло б не лише підвищенню правової культури в суспільстві, але й більш стрімкому розвитку адвокатури.
Share the post "Відповіді на адвокатські запити: герменевтичні креативи."
