Інше

Зібрати повну та якісну доказову базу, знайти релевантні норми матеріального права, належно викласти в позовній заяві доводи у вигляді ланцюжка «обставина-доказ-норма права-висновок» – здавалось би, професійне вчинення цих дій є запорукою майбутнього успіху судового процесу. Утім, вітчизняна судова практика свідчить про протилежне: обґрунтоване, правильне по суті судове рішення може бути скасовано лише через помилку у виборі суду, до якого подається позов. Навіть якщо така помилка спричинена двозначно сформульованими нормами закону.

Я.М. Романюк, суддя Верховного Суду України у відставці, доктор юридичних наук Останнім часом правничий інформаційний простір заповнили публікації, автори яких надають коментарі різноманітних положень нових процесуальних кодексів, що є цілком зрозумілим, виправданим і заслуговує на схвалення. Разом з тим поза увагою дослідників залишаються проблемні питанням застосування норм матеріального права, яких і надалі залишається чимало. Однією з таких проблем є правильне визначення початку перебігу позовної давності. Насправді проблем з правильним визначенням

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, а також відновлення платоспроможності фізичної особи пропонується встановити Кодексом з процедур банкрутства. Саме проект Кодексу під №8060 нардепи прийняли за основу напередодні під час вечірнього пленарного засідання Верховної Ради, передає «ЗіБ».   Кодекс охоплює дві книги: – щодо корпоративного банкрутства, тобто процедури банкрутства юридичних осіб; – щодо відновлення платоспроможності фізичної особи, зокрема, визнання фізичної особи банкрутом у випадку