Відповідальність власників та користувачів земельних ділянок у світлі Податкового кодексу України.

Кожний раз, коли фізична особа отримує податкове повідомлення-рішення зі сплати земельного податку, а представник юридичної особи заповнює декларацію виникають запитання: чи правильно нарахований податок? Чи є ця особа платником податку? З якого моменту виникає обов’язок сплачувати земельний податок? Куди прийти для звірки даних, якщо платник вважає, що обрахування проведені невірно? Як реалізувати право на пільгу?

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю – Податковим кодексом України. За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 ПК платниками податку є:

власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
землекористувачі.

Власники земельних ділянок – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні.

Землекористувачі – юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Як вбачається із норм Податкового кодексу України, обов’язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Як не помилитися та правильно визначити цей момент?

Якщо жодних будівель на земельній ділянці немає, а об’єктом купілі-продажу або оренди є безпосередньо земельна ділянка, в цьому випадку проблем не виникає, оскільки згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі – ЗК) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952-IV).

Разом з тим, як вбачається із судової практики, дуже часто у фізичних та юридичних осіб виникають запитання щодо часу виникнення права власності або користування земельною ділянкою та необхідністю сплачувати земельний податок у зв’язку з набуттям права власності на жилий будинок, будівлю або споруду на цій земельній ділянці.

Так, якщо це нежиле приміщення у багатоквартирному будинку, то, відповідно до п.287.8. ПК, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У постанові Верховного суду України (справа №21-775а15) від 7 липня 2015 року зроблена спроба остаточно розтлумачити наведену вище норму. Врахувавши при цьому ту обставину, що позивач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під багатоквартирним жилим будинком.

Верховний суд України зазначив, що питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 ЦК України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Тобто, фізична особа – власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов’язок зі сплати земельного податку виник у платника податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Так, якщо це будівля або споруда, то, відповідно до п. 287.6. ПК при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Необхідно зазначити, що стаття 287.6. ПК сьогоднішній вигляд має після прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» за №71 від 28.12.2014 року, яким слова “нерухоме майно” замінили словами “таку земельну ділянку”.

Тобто в попередній редакції закону чітко було зазначено, що податок на земельні ділянки сплачується з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Тепер – з дати реєстрації права власності на земельну ділянку. Податковий орган при цьому, частіше всього посилається на іншу норму – п. 287.8 ст.287 ПК, яка регулює зовсім інші правовідносини (власника нежилого приміщення у багатоквартирному житловому будинку). А якщо особа придбала жилий будинок? Або нежитлове приміщення, яке розташовано окремо?

На даний час існує тенденція, що фізичні особи та особливо юридичні особи, які купують великі комплекси, нежитлові приміщення з великою площею спеціально, з далекоглядною метою, а інколи просто використовуючи у своїх цілях бюрократичний механізм контролюючих органів, не реєструють право власності на такі земельні ділянки або право користування. Та, посилаючись на дослівне тлумачення зазначеної вище норми, роками не платять податок на землю, а всі податккові повідомлення -рішення оскаржують до суду.

Разом з тим, у судовій практиці склалися протилежні підходи до вирішення зазначеного питання.

Так, у постанові Верховного суду України від 17 вересня 2017 року (справа 2а-10596/12/2670) колегія суддів теж посилається на статтю 120 ЗК, якою встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об’єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об’єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Разом з тим, мають місце ряд рішень, в яких суди не погоджуються з правовою позицією Верховного суду України. При вирішенні справи суди враховують положення п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, якою передбачено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Суди також враховують правову позицію, висловлену в Остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України”, що згідно із Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права.

У вказаному рішенні Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв’язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника – платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Таким чином, на нашу думку, тільки шляхом внесення змін до чинного законодавства можна врегулювати неоднозначне тлумачення норм права.

Так, якщо платником податку є фізична особа-підприємець – платник єдиного податку, то за підпунктом 4 пункту 1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Верховний суд України 31.12.2015 року (справа №826/14703/13-а) сформулюв правозастосовний висновок щодо того, чи повинна фізична особа, яка є власником нежилого приміщення, що складає частину будівлі, і власником чи користувачем земельної ділянки, за розміром пропорційної частини нежилого приміщення платити земельний податок у разі, коли фізична особа набуває статусу суб’єкта господарювання, обирає вид економічної діяльності, надання в найм (оренду) належного їй нерухомого майна та спрощену систему оподаткування, за якою земельний податок не платиться.

Колегія суддів зазначила, що за пунктом 291.2 статті 291 ПК спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб’єкта господарювання від виконання податкових зобов’язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб’єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Крім того, відповідно до п.286.6 ПКУ за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах – якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи – якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи – якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Як вбачається із норм Податкового кодексу України, держава надала пільги щодо сплати земельного податку як фізичним особам, так і звільнила від сплати податку певне коло юридичних осіб. Категорії громадян, які звільняються від сплати земельного податку, прописані у пункті 281.1 ПК. До таких громадян відносяться пенсіонери, багатодітні сім’ї, ветерани АТО та інші. При цьому, таке звільнення поширюється на одну земельну ділянку в межах граничних норм, які прописані у пункті 281.1 для земельних ділянок в залежності від їх призначення. При цьому податок нараховується таким громадянам тільки за площу земельної ділянки, яка перевищує встановлені межі граничних норм.

Як правильно розраховується сума земельного податку?

Відповідно до п.286.1 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п.288.1 ПК підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про державний земельний кадастр» до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки:

кадастровий номер;
місце розташування;
опис меж;
площа;
міри ліній по периметру;
координати поворотних точок меж;
дані про прив’язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі;
дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів;
відомості про інші об’єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка;
цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель);
склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв;
відомості про обмеження у використанні земельних ділянок;
відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки;
нормативна грошова оцінка;
інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено в рішенні Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2017 (справа № К/800/34743/16) Держгеокадастр, керуючись нормами законодавства та діючи на підставі Положення, не здійснює розрахунок нормативної грошової оцінки певної земельної ділянки із застосуванням значень факторів, що характеризують відповідну земельну ділянку та безпосередньо впливають на значення коефіцієнтів і на розмір нормативної грошової оцінки, відповідної земельної ділянки, а формує відповідний витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Витяг є технічним розрахунком, який заповнюється виключно на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування та наявної технічної документації на земельну ділянку, а тому при заповненні витягу управління Держгеокадастру не наділено повноваженнями перевіряти обґрунтованість визначення показників нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Таким чином, чергова технічна документація з нормативної грошової оцінки земель розробляється і затверджується рішенням органів місцевого самоврядування.

Наприклад, рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» у складі технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва затверджено:

схеми економіко-планувального зонування міста Києва;
нормативну грошову оцінку земель міста Києва;
схеми впливу локальних факторів, що характеризують місце розташування земельних ділянок у місті Києві;
нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення в межах міста Києва.

Наведене вище Рішення введено в дію з 01.07.2015 року згідно з рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 року №565/565.

Рішенням Київської міської ради від 10.03.2016 року №217/217 до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 № 23/23 внесено зміни до додатку 3 (том I “Складання схем впливу локальних факторів, що характеризують місцезнаходження земельних ділянок міста Києва”).

Відповідно до ст. 271 ПК база оподаткування залежить від того, чи проведена нормативно-грошова оцінка землі чи ні.

Якщо нормативно-грошова оцінка землі проводилась, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації.

Якщо нормативно-грошова оцінка не проводилась, базою оподаткування є площа земельних ділянок.

У випадку, коли нормативна грошова оцінка землі проводилась.

Так, Рішенням Київської міської ради від 26 липня 2007 року №43/1877 затверджено Порядок визначення грошової оцінки земельних ділянок у місті Києві згідно з додатком 5.

Відповідно до зазначеного рішення, нормативна грошова оцінка земельних ділянок несільськогосподарського призначення визначається окремо в межах економіко-планувальних зон за формулою шляхом множення середньої вартості одного квадратного метра землі в гривнях в межах конкретної економіко-планувальної зони (Цнм) на площу земельної ділянки в квадратних метрах (Пз), на коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), на узагальнюючий локальний коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки і визначається як добуток значень окремих локальних коефіцієнтів, що впливають на місце розташування цієї земельної ділянки (при цьому значення узагальнюючого локального коефіцієнта не повинно бути нижче 0,50 і вище 1,50) (Кл), на коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 N 783 “Про проведення індексації грошової оцінки земель” (Кі ) – втратила чинність.

Крім того, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 за № 489 затверджений Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів .

Нормативна грошова оцінка земель населених пунктів проводиться відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (із змінами).

Відповідно до п.3 розділу II нормативна грошова оцінка всіх категорій земель та земельних ділянок населених пунктів (за винятком земель сільськогосподарського призначення та земельних ділянок водного фонду, що використовуються для риборозведення) визначається згідно з формулою 1.

Визначення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра земельної ділянки населених пунктів:

*В Нп Цн = —————– * Кф * Км** Нк
де	Цн	–	нормативна грошова оцінка квадратного метра земельної ділянки (у гривнях);
	В	–	витрати на освоєння та облаштування території з розрахунку на квадратний метр (у гривнях);
	Нп	–	норма прибутку (6%);
	Нк	–	норма капіталізації (3%);
	Кф	–	коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки;
	Км	–	коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки.

Коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306 (додаток 1).

Коефіцієнт, який характеризує місце розташування земельної ділянки (Км), обумовлюється трьома групами рентоутворювальних факторів регіонального, зонального та локального характеру і обчислюється за формулою:

Км=Км1*Км2*Км3

Як вбачається із формули, до визначення показника нормативно-грошової оцінки землі входить як коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки, так і коефіцієнт розташування земельної ділянки (регіональний, локальний та зональний коефіцієнт).

Також Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.05.2017 № 262 затверджено Порядок нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.

Цей Порядок визначає процедуру проведення нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перелоги) та несільськогосподарські угіддя на землях сільськогосподарського призначення.

Нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення проводиться відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року № 831.

Нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення визначається відповідно до нормативу капіталізованого рентного доходу на землях сільськогосподарського призначення природно-сільськогосподарських районів Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя згідно з додатком до Методики та показників бонітування ґрунтів шляхом складання шкал нормативної грошової оцінки агровиробничих груп ґрунтів природно-сільськогосподарських районів (для сільськогосподарських угідь).

У разі коли агровиробничі групи ґрунтів сільськогосподарських угідь на земельній ділянці сільськогосподарського призначення не визначено, застосовується норматив капіталізованого рентного доходу відповідного сільськогосподарського угіддя природно-сільськогосподарського району Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя.

Відповідно до п.271.2. ПК рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У випадку, коли нормативна грошова оцінка землі НЕ проводилась.

Кодекс передбачив, що база оподаткування для земельних ділянок, нормативна грошова оцінка яких не проводилась, визначається як нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по області (п. 277.1 ст.277 Кодексу). Нормативна грошова оцінка одиниці площі ріллі по області є статистичною оцінкою нормативних грошових оцінок земельних ділянок в межах області, які у відповідному календарному році належать до категорії “рілля” – земельні ділянки, які систематично обробляються та використовуються під посіви сільськогосподарських культур, уключаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари, площі парників та теплиць.

Оскільки, величина такої оцінки залежить не тільки від зміни нормативної оцінки кожної окремої земельної ділянки, для якої виконано нормативну оцінку, в результаті її індексації величини у порядку визначеному ст. 289 Кодексу, але й розмірів та складу таких ділянок, то уповноважені органи земельних ресурсів на території областей щорічно обчислюють та надають зацікавленим особам інформацію про розмір одиниці площі ріллі по області.

Таким чином, для обчислення податкових зобов’язань з плати за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проводи, юридичним особам необхідно звертатись до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру відповідної області для отримання інформації щодо розміру одиниці площі ріллі по області на такий рік (Індивідуальна податкова консультація від 27.10.2017 N 2416/6/99-99-12-02-03-15/ІПК).

Як зазначалося вище, до бази оподаткування крім нормативної грошової оцінки земельної ділянки відноситься також КОЕФІЦІЄНТ ІНДЕКСАЦІЇ.

Розрахунок величини коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, нa який індексується нормативна грошова оцінка cільськогосподарських угідь, земель населених пyнктів та iнших земель несільськогосподарського пpизначення станом нa 1 cічня поточного pоку, щороку здiйснює Державна cлужба України з питaнь геодезії, кaртографії та кадастру (дaлі — Держгеокадастр), пpо що iнформує до 15 cічня поточного pоку.

Відповідно до п.289.2 ПКУ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І:100,

де І – індекс споживчих цін за попередній рік.

Відповідно до Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок повинна переглядатись не рідше, ніж один раз на 5-7 років. Так, за період з 1996 по 2014 рік індексація нормативної грошової оцінки земель проводилась 11 разів. Кумулятивне значення коефіцієнта індексації оцінки, який розраховувався за індексами інфляції, становило 3,997. З часу затвердження Кабінетом Міністрів України відповідної Методики оцінки земель (1995 рік) нормативну грошову оцінку по землях сільськогосподарського призначення населених пунктів в більшості здійснено двічі, по окремих містах – тричі.

За даними Держгеокадастру України, станом на 01.01.2016 р., лише 10,7% населених пунктів охоплено нормативно-грошовою оцінкою земель 2014-2015 років. Переважна більшість, близько 52% населених пунктів, охоплені нормативної грошовою оцінкою земель 2011-2012 років.

Для прикладу, нормативна грошова оцінка земель Києва проведена у 1997 році, уточнена у 2000 році, та переглянута у 2007 та 2014 роках.

Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки земель становлять: 1996 рік – 1,703; 1997 рік – 1,059; 1998 рік – 1,006; 1999 рік – 1,127; 2000 рік – 1,182; 2001 рік – 1,02; 2005 рік – 1,035; 2007 рік – 1,028; 2008 рік – 1,152; 2009 рік – 1,059; 2010 рік – 1,0; 2011 рік – 1,0; 2012 рік – 1,0; 2013 рік – 1,0; 2014 рік – 1,249; 2015 рік – 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) та 1,2 для сільськогосподарських угідь (рілля, перелоги, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження). Нормативна грошова оцінка земель за 2002 рік, 2003 рік, 2004 рік та 2006 рік не індексувалася.

Bодночас п. 6 пiдрозділу 6 Пeрехідних положень Податкового Кодексу України вcтановлено, що IСЦ (індекс споживчих цін) за 2015 p., який викoристовується для визнaчення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки cільськогосподарських угідь (ріллі, бaгаторічних насаджень, cіножатей, пасовищ тa перелогів), зaстосовується із знaченням 120%.

Tобто значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки cільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних нaсаджень, сіножатей, пасовищ тa перелогів) зa 2015 p. становить 1,2.

Законом України від 20.12.2016 №1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» до підрозділу 6 «Особливості справляння плати за землю» розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – ПКУ) додано пункт 8.

Відповідно до зазначеного пункту ПКУ встановлено, що індекс споживчих цін за 2016 рік, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, застосовується із значенням:

– для сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей, пасовищ та перелогів) – 100%;

– для земель несільськогосподарського призначення – 106%.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 №1797 встановлено, що у разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Необхідно звернути увагу на наступну обставину.

Так, відповідно до п.289.2 ПКУ коефіцієнт індексації норматиної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Що це означає?

Як вбачається із чисельних роз’яснень органів Держгеокадастру, під час розрахунку земельного податку фактично застосовується коефіцієнт індексації не за один рік – за який сплачується земельний податок, а кумулятивно за всі роки, починаючи з того року, в якому проводилась нормативна грошова оцінка земель. Якщо нормативна грошова оцінка земель в м.Києві проводилась в 2014 році, а податок сплачується за 2016 рік, то, відповідно¸застосовується коефіцієнти за 2015 та 2016 роки.

Незважаючи на те, що особа, сплачуючи земельний податок за 2015 рік, сплатила його із врахуванням коефіцієнту індексації за 2015 рік, однак, сплачуючи податок за 2016 рік, знову сплачує податок із врахуванням того ж таки коефіцієнту індексації за 2015 рік, збільшуючи його на коефіцієнт індексації за 2016 рік!

На нашу думку, таке визначення та застосуванням коефіцієнту індексації є досить спірним та таким, що підлягає перегляду у площині законодавства.

Наприклад, якщо коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель станом на 1 січня 2015 року був кумулятивно застосований при розрахунку земельного податку за 2015 рік, то при розрахунку суми земельного податку у 2016 році повинен застосовуватися лише коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель станом на 1 січня 2016 року.

Таким чином, враховуючи все наведене вище, можна прийти до висновку, що податковий орган під час розрахунку земельного податку відповідно до ст. 271 ПК за базу оподаткування повинен брати нормативну грошову оцінку земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації. І при цьому нормами чинного законодавства у наведеній вище формулі не передбачено застосування будь-яких інших складових.

Такі складові як локальний коефіцієнт, зональний коефіцієнт, функціональний коефіцієнт повинні враховуватися земельним органом під час визначення нормативної грошової оцінки землі, і повторно не можуть застосуватися під час розрахунку земельного податку податковим органом.

Разом з тим, як вбачається із судової практики, інколи податкові органи під час розрахунку застосовують й інші складові, які відсутні у фомулі. Незвжаючи на те, що Держкомзем у своєму Витягу з технічної документації вже застосував коефієнт індексації земельної ділянки або локальний коефіцієнт, додатково зстосовують такі коефіцієнти.

Крім того, невирішеним законодавчо залишається питання розрахунку земельного податку у випадках, коли земельна ділянка не внесена до Державного кадастру з різних причин (як вина безпосередньо платника податків, так і бюрократичні перепони органів Держгеокадастру.

Ставки податку на землю визначаються відповідно до статей 272 – 280 Податкового кодексу України.

Їх застосування на даний час не виклкає будь-яких труднощів. Так, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування – не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь – не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п.274.1 ПК).

Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб’єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності) (п.274.2 ПК).

Ставка податку за земельні ділянки, розташовані за межами населених пунктів, встановлюється у розмірі не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, а для сільськогосподарських угідь – не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області (п. 277.1.ПК).

Порядок нарахування та сплати земельного податку ФІЗИЧНИМ ОСОБАМ.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки) щороку до 1 травня, які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.
Фізичні особи не подають декларацію контролюючим органам.
Якщо фізична особа користується пільгою зі сплати податку або змінився розмір площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку – фізична особа має право про це повідомити податковий орган.

Платники податку також мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо розміру ставки податку, нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника – юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником – починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

Відповідно до п.1.7 та 1.8 Порядку визначення нормативної грошової оцінки земельних ділянок у м.Києві, затвердженого Рішенням Київської міської ради від 26 липня 2007 року за №43/1877 нормативна грошова оцінка земельних ділянок або їх частин здійснюється на підставі заяви до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) згідно зі зразком (додаток 5.1) та документів, необхідних для здійснення нормативної грошової оцінки, зазначених в зразку.

При зміні частин в будівлі (споруді) або їх функціонального використання юридичні та фізичні особи (у тому числі нерезиденти України) зобов’язані у десятиденний термін в письмовій формі (за заявою згідно зі зразком) повідомити Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) про необхідність здійснення нормативної грошової оцінки земельної ділянки або її частини з урахуванням зазначених змін.

Відповідно до п.58.3 ПК податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Якщо податкове повідомлення-рішення не вручено фізичній особі чи надіслано листом без повідомлення про вручення, то контролюючий орган нараховує платнику суму земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності без застосування штрафних санкцій та пені.

Відповідно до п. 126.1 ПК у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом (60 днів після вручення), такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, – у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Разом з тим, на суму податкового зобов’язання з плати за землю, не сплаченого протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, нараховується пеня у порядку, визначеному ст. 129 Кодексу.

Згідно із п.п. 129.1.2 ст. 129 ПК при нарахуванні суми податкового зобов’язання, визначеного контролюючим органом у випадках, не пов’язаних з проведенням податкових перевірок, нарахування пені розпочинається – починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання (в тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Порядок нарахування та сплати земельного податку ЮРИДИЧНИМ ОСОБАМ.

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову деклараціюна поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Податкове зобов’язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Губська Олена Анатоліївна

суддя Київського апеляційного адміністративного суду

кандидат юридичних наук, доцент

Джерело