Персональні дані особи завжди були, є і будуть ключовим об’єктом особистих немайнових прав фізичної особи, а тому належне правове регулювання правовідносин щодо їх збереження, використання та розповсюдження має вирішальне значення для їх належного правового захисту. Однак не менш важливим є формування відповідної судової практики у питаннях захисту персональних даних та відшкодування шкоди внаслідок їх порушення.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 р. №2-рп/2012, збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у визначених законом випадках.
Що ж будемо захищати?
Перш ніж говорити про особливості захисту персональних даних, варто зрозуміти, що саме ми будемо захищати, що необхідно розуміти під категорією персональні дані. Ст. 32 Конституції України проголошено право людини на невтручання в її особисте життя. Крім того, не допускається збирання, зберігання, використання поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» до персональних даних віднесено відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. На перший погляд може здатися, що законодавець не доопрацював, формулюючи таке достатньо обмежене визначення персональних даних. Однак цьому є логічне і цілком раціональне пояснення, яке сформульоване у численній практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ у справі «S. та Марпер проти сполученого королівства» заява №30562/04 та №30566/04 суд сформував таку правову позицію: «Суд нагадує, що «приватне життя» – широке поняття, якому неможливо дати вичерпне визначення. Воно включає фізичну та психологічну недоторканність особи, тому може охоплювати різні аспекти фізичної та соціальної самоідентифікації особи. Наприклад, такі елементи як прираховування себе до певної статі, ім’я, а також сексуальна орієнтація і статеве життя потрапляють у приватну сферу, яка охороняється ст. 8 Конвенції. Крім імені людини, її приватне та сімейне життя може включати й інші засоби самоідентифікації особистості та підтримки зв’язків із сім’єю. Важливим елементом приватного життя може бути інформація про стан здоров’я людини. Крім того, Суд вважає, що національна приналежність людини також повинна вважатися частиною її приватного життя. Крім того, ст. 8 Конвенції захищає право людини на особистісний розвиток, а також її право налагоджувати й розвивати стосунки з іншими людьми та зовнішнім світом. До того ж поняття приватного життя охоплює елементи, які стосуються права людини на своє зображення».
В цьому випадку Європейський суд з прав людини підкреслює, що приватне життя – це широке поняття, яке не підлягає вичерпному визначенню. Ст. 8 не обмежується захистом лише «внутрішнього кола», в якому особа може жити своїм приватним життям на власний розсуд, повністю виключаючи зовнішній світ, що не входить в це коло. Вона також захищає право налагоджувати й розвивати стосунки з іншими людьми та зовнішнім світом. Приватне життя може навіть включати діяльність професійного і комерційного характеру. Відповідно, існує сфера взаємодії людини з іншими людьми (навіть у публічному контексті), яка може підпадати під поняття «приватного життя».
Виходячи з достатньо широкого розуміння поняття «персональних даних», варто відзначити, що порушення у цій сфері можуть бути достатньо різноманітними, а тому ступінь відповідальності встановлюється не лише цивільним законодавством, але й адміністративним та кримінальним.
Говорячи про способи захисту персональних даних та відшкодування шкоди внаслідок його порушення, варто зупинитися на ключових особливостях судового захисту персональних даних особи.
Презумпція вини та спричинення моральної шкоди
Стосовно відшкодування шкоди у разі неправомірного розголошення персональних даних необхідно зазначити, що компенсація збитку (моральної шкоди) може здійснюватися у разі наявності всіх умов відповідальності за заподіяння шкоди, а саме: протиправної поведінки, причинного зв’язку між протиправною поведінкою, заподіяною шкодою і провиною (вини відповідача). Окрім того, потрібно визначити розмір збитку.
Особливості доведення цих обов’язкових умов добре прослідковуються з аналізу судової практики у процесі розгляду спорів щодо захисту персональних даних та відшкодування моральної шкоди. Варто звернутися до зразкової у цій категорії спорів Постанови Верховного Суду України від 27.09.2017 р. у справі №6-1435цс17.
В зазначеному судовому рішенні Верховний Суд України, переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції крізь призму доведеності завдання моральної шкоди заявнику внаслідок розголошення персональних даних, дійшов такого висновку: «Зазначаючи, що факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що позивач пов’язував моральну шкоду зі спричиненими йому неправомірними діями відповідача душевними стражданнями. Також суди не звернули увагу на приписи ст. 276 ЦК України щодо обов’язку особи, діями якої порушене особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його поновлення, про що в матеріалах справи докази відсутні. Згідно з ч. 2 ст. 276 ЦК України, якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням…».
Відповідно до правового висновку ВСУ у цій справі, відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов’язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України. ВСУ вказав, що суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.
Вирішуючи питання про суму моральної шкоди, необхідно звернутися до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У ст. 1167 Цивільного кодексу України закріплено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Водночас, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з іншими людьми, у разі настання інших негативних наслідків.
Особи, які зазнали порушення своїх прав, гарантованих Конституцією, зазвичай високо оцінюють свої страждання. Тому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, від характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), а також враховуючи інші обставини. Зокрема, враховується стан здоров’я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди, відповідно до чинного законодавства України, може бути як у грошовій, так і в іншій матеріальній формі.
Отже, узагальнюючи вищевказане та враховуючи практику Європейського суду з прав людини, можна констатувати, що позивачам у справах про відшкодування моральної шкоди внаслідок порушення персональних даних не може бути пред’явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс. Це означає, що у разі наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода презюмується. Однак необхідно чітко розставити акценти щодо характеру та обсягу моральних страждань, їх тривалості та впливу на життя заявника, щоб належним чином обґрунтувати розмір спричиненої шкоди та отримати позитивне судове рішення.
Share the post "Відшкодування шкоди у справах про розголошення персональних даних."
