В очікуванні інавгурації новообраного Президента політики та консультанти активно обговорюють здобутки попередньої влади, зокрема реформу системи правоохоронних органів та судової влади. І якщо в Петра Порошенка отримані результати подаються як великі досягнення, то прихильники Володимира Зеленського часто висловлюють досить жорстку критику тих змін, що відбулися в Україні за останні 5 років. Дати експертну оцінку реформам ми запросили фахівця в цій сфері — д.ю.н., професора, заслуженого діяча науки і техніки України, завідувача кафедри правосуддя юридичного факультету КНУ ім. Т.Шевченка, члена науково-консультативних рад Верховного та Конституційного судів, адвоката АО «Татаров, Фаринник, Головко», голову науково-практичної ради Ради адвокатів Київської області Миколу ПОГОРЕЦЬКОГО.
«Жодна з реформ не досягла очікуваного результату»
— Миколо Анатолійовичу, як практик і науковець, котрий вивчає проблеми діяльності правоохоронних органів і судової системи, можете оцінити в цілому здобутки післяреволюційної влади? Невже дійсно нічого позитивного не відбулося за останні роки?
— Напевно, так критично говорити не можна. Певні зрушення в цьому напрямі однозначно є. І деякі з них вагомі. Наприклад, триланкова судова система. Водночас із прикрістю зазначу, що задекларовані цілі окремих реформ не відповідали потребам суспільства та держави й жодна з реформ не досягла очікуваного результату. Про це свідчать статистичні дані діяльності правоохоронних органів і суду, результати опитувань різних груп респондентів щодо оцінок реформ і діяльності цих органів, рівень довіри до них населення, оцінки експертів, рівень злочинності й те, що Україна, за даними авторитетної міжнародної організації Transparency International «Індекс сприйняття корупції», залишається однією з найбільш корумпованих країн світу. А в умовах України результативність боротьби з корупцією будь-яких органів залежить виключно від політичної волі найвищого керівництва держави.
«Створення антикорупційного суду не відповідало потребам суспільства»
— Чому ж, попри прагнення щось змінити на краще, ми отримали такий сумний результат? Може, якісь із елементів реформ були зайвими?
— В умовах війни на сході України, політичної й економічної нестабільності, високого рівня злочинності, великої заборгованості перед міжнародними фінансовими інституціями та зубожіння населення не слід було руйнувати ті правоохоронні структури, які за умов їх реформування (БОЗ МВС та «К» СБУ) спроможні були належно виконувати свої функції щодо боротьби зі злочинністю, у тому числі й корупцією, і замість них за величезні кошти платників податків і донорів створювати нові (НАБУ й САП), які сьогодні не виправдовують очікувань суспільства. Аби переконатися в цьому, достатньо порівняти їхній бюджет і результати діяльності. Створення антикорупційного суду не відповідало потребам суспільства, адже забезпечення його функціонування теж потребує величезних коштів. Доцільніше було б прискорити судову реформу, запровадивши антикорупційну спеціалізацію суддів усіх інстанцій, яка б забезпечила належний розгляд не лише корупційних, а й будь-яких справ, а не затягувати цей процес на роки, знущаючись над суддями та громадянами, позбавляючи їх доступу до правосуддя та належного судового захисту. Те саме стосується й запровадження законотворцями та проведення недолугими чиновниками сумнозвісної люстрації, яка негативно оцінена міжнародними авторитетними експертами як така, що грубо порушує загальновизнаний у цивілізованому світі принцип презумпції невинуватості, міжнародні норми щодо прав людини, Конституцію та вже має негативні наслідки для держави.
— Ви говорите про сумну для країни перспективу в Європейському суді з прав людини?
— Не тільки. Питання захисту в ЄСПЛ люстрованих осіб від свавілля тут має похідне значення. Головне те, що в результаті люстрації сотням тисяч патріотів і порядних професіоналів було спричинено матеріальну й моральну шкоду. Подивіться, кого за цим безглуздим законом звільнено з правоохоронних органів та суду… Наведу лише кілька прикладів. Офіцер, який впродовж 17 років чесно й добросовісно служив у правоохоронних органах, має державні відзнаки за конкретні результати боротьби зі злочинністю, звільнений без будь-яких претензій, але без права на пенсію та права займати державні посади лише за те, що впродовж невеликого часу працював начальником райвідділу за президентства Віктора Януковича. Офіцер, який з часів незалежності віддано служив Україні, має статус учасника бойових дій, бойові рани, державні нагороди за конкретні результати в роботі та великий професіоналізм, звільнений з правоохоронних органів тільки за те, що наприкінці 1980-х закінчив курси Комітету державної безпеки, де навчався основам негласної діяльності та особливостям розслідування державних злочинів, рік прослужив слідчим КДБ, займаючись виключно реабілітацією незаконно репресованих. Прокурор, його заступник та суддя люстровані за те, що під час подій на майдані 2014 р., виконуючи свої повноваження, обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та оголосили підозру особі без постійного місця проживання й раніше судимій за тяжкі злочини, яка металевим прутом заподіяла тяжкі тілесні ушкодження міліціонеру, який охороняв громадський порядок. При цьому ті, хто своїми активними діями перетворив мирні акції на майдані в масові заворушення (результатами яких стали погроми, численні людські жертви, зубожіння населення, втрата територій, довготривала війна, що кожного дня приносить горе в українські сім’ї), засідають у владних кабінетах, видаючи себе за успішних проєвропейських посадовців, у дійсності, як показав час, є корупціонерами та антидержавниками, як і окремі представники попередньої влади.
«Першопричиною відсутності очікуваних результатів реформ є олігархічно-кланова система»
— Звісно, назвати такі перетворення реформами важко… І все ж чому так сталося?
— Причин багато. Вони мають політичну, економічну, правову та соціальну природу. З прийняттям Конституції в Україні декларується розбудова правової, демократичної та соціальної держави. У дійсності країна розбудовується як олігархічно-кланова, де, на жаль, немає справжнього поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову, справжнього верховенства права, де культивується низька правова культура та процвітає правовий нігілізм, корупція в усіх сферах суспільного життя, де грубо на всіх рівнях топчуться права та свободи людини, де слова політиків розходяться зі справами, де немає політичної відповідальності, справедливості, рівності й належного соціального захисту. На жаль, треба визнати, що революції разом з певними позитивними результатами принесли народу багато горя, втрат і розчарувань та не вплинули на те, щоб Україна стала дійсно правовою, демократичною та соціально спрямованою державою, де людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнавалися б найвищою соціальною цінністю, а права і свободи людини та їх гарантії визначали б зміст і спрямованість діяльності держави. Тому першопричиною відсутності очікуваних результатів реформ є олігархічно-кланова система, представники якої, отримавши державні посади, намагаються підпорядкувати собі правоохоронні органи й суди чи створити незаконні важелі впливу на них для реалізації власних незаконних інтересів. Ще однією причиною є непрофесіоналізм авторів реформ, що породжує інші явища: безсистемність, непослідовність, неузгодженість між собою, неналежне правове, кадрове, фінансове, організаційне, матеріально-технічне й інформаційне забезпечення.
— Аби не займатися критиканством, поговорімо конкретно. Наприклад, у чому ви вбачаєте безсистемність і непослідовність реформ?
— З 2012 року в нас діє новий Кримінальний процесуальний кодекс, який в народі називають «кодексом Портнова». Дійсно, Андрій Портнов (колишній перший заступник глави Адміністрації Президента. — Прим. ред.) доклав багато зусиль до розроблення та прийняття цього кодексу, проте документ є результатом роботи низки вітчизняних і зарубіжних фахівців упродовж багатьох років. Цей КПК було визнано одним з найкращих в Європі, таким, що відповідає європейським стандартам. Нагадаю: в основу кодексу була закладена змішана модель кримінального процесу — змагальна на судових стадіях і розшукова з розширенням змагальних засад на досудовому розслідуванні. Важливим у цьому КПК є те, що поряд з новими прогресивними інститутами визначена система органів досудового розслідування та його форми. Це передбачало невідкладне створення системи відповідних органів, реформування прокуратури, створення ефективної системи судового контролю та ін. Але на практиці створення цих органів проходило із запізненням, неузгоджено, без належного їх правового, матеріально-технічного, кадрового й фінансового забезпечення. Новий КПК передбачав створення ДБР, що було реалізовано лише в листопаді 2015 року. Через 2 роки набули чинності положення ч.4 ст.216 КПК, які визначають нову підслідність, відповідно, в органів прокуратури закінчилися повноваження розслідувати злочини, підслідні ДБР. Але саме бюро розпочало роботу лише в листопаді 2018 року. Тобто слідчі прокуратури протягом року проводжували незаконно вносити відомості до ЄРДР і здійснювали в провадженнях, підслідних ДБР, досудове розслідування. Або відповідне розслідування незаконно доручалося проводити органам Національної поліції чи Служби безпеки. Інший приклад. Новий КПК передбачав упровадження інституту кримінальних проступків. Відповідний закон було увалено тільки в листопаді минулого року, а підписано Президентом через 4 місяці. Набуде чинності він тільки з 2020-го. Можу далі продовжити…
«До чинного КПК безсистемно, без експертної оцінки вносили численні зміни»
— Утім, це приклади точкових невдач…
— Так, але кримінальна юстиція може ефективно функціонувати тільки як цілісний та злагоджений механізм, чого, на жаль, не врахували реформатори. Збій у роботі будь-якої ланки (суду, прокуратури, органів досудового розслідування та розшуку чи адвокатури) неминуче позначиться на всьому механізмі. Що й маємо. Не врахували й того, що будь-який закон, у тому числі й КПК, в невмілих руках не буде ефективно працювати. Замість того щоб удосконалювати правоохоронну та судову системи, до КПК безсистемно, без попередньої експертної оцінки вносили численні зміни та доповнення, яких на сьогодні вже понад 6 сотень. Величезна кількість і частота змін, які інколи є не лише необґрунтованими, суперечливими, а й не відповідають правовій ідеології кодексу. Це не забезпечує стабільності процесуального законодавства, негативно впливає на правову систему й формування правозастосовної практики та, як наслідок, негативно позначається на захисті прав людини.
— Наведіть, будь ласка, приклади.
— Їх чимало, і вони стосуються практично кожного інституту кримінального процесу. Це зокрема, регламентація взаємозв’язку ОРД й досудового розслідування в органах НП, СБУ, ДФС, ДБР, НАБУ, яка є неоднаковою та суперечливою; зворотна дія КПК в часі; безпідставне відрахування строку досудового розслідування не з моменту повідомлення особі про підозру, а з моменту внесення відомостей до ЄРДР; обов’язковість направлення запиту про витребування речей, документів перед зверненням до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку в житлі чи володінні особи, в якої вони перебувають; необґрунтоване позбавлення слідчих, прокурорів повноважень самостійно призначати експертизи й наділення такими повноваженнями виключно слідчих суддів, що не відповідає статусу останніх і порушує принцип змагальності; розширення повноважень слідчого судді в частині визначення експерта, якого необхідно залучити для проведення експертизи, або експертної установи, якій необхідно доручити її проведення; неефективність механізму оскарження повідомлення про підозру; визначення предметної підсудності клопотань про проведення обшуку та застосування заходів забезпечення кримінального провадження тощо. Перелік необґрунтованих і суперечливих нововведень можу продовжити.
«Ліквідація Верховного Суду України в правників викликає багато питань»
— А як на правоохоронну систему вплинула судова реформа?
— Для кримінальної юстиції судова реформа має ключове значення. Реформування правоохоронних органів і адвокатури приречене на невдачу, якщо не матимемо незалежного, високопрофесійного й доступного суду, який є своєрідним індикатором ефективності всіх учасників процесу. Основною метою реформи проголошувалося відновлення суспільної довіри до суду. А в результаті, за даними соціологічного опитування, проведеного в березні Центром Разумкова, судам не довіряють 75%. І це вина в більшій мірі не суддів, а реформаторів, які замість реформування місцевих судів, де розглядається основна маса справ і від роботи яких залежить функціонування всієї судової системи, зосередили всю свою увагу, сили та фінанси на формуванні Верховного Суду, хоча законність і доцільність його створення та ліквідація Верховного Суду України в правників викликають багато питань. Передбачалося забезпечення громадянам доступу до суду, щоб відповідні послуги були максимально ефективними. Це означає, що кожен, хто потребує судового захисту, знає, куди звертатися, де суд розташований та як до нього добратися. Натомість під гаслом оптимізації місцеві суди так реорганізували, що вони належним чином не працюють через відсутність достатньої кількості суддів. У деяких місцевих судах понад 50% вакансій, що призводить до надмірної завантаженості суддів і негативно впливає на якість правосуддя. У ході реформи в окремих судах упродовж тривалого часу взагалі не було суддів. А в цей час окремі судді були змушені чекати свого призначення Президентом 3—4 роки. Натомість гарант мав видати указ про призначення судді не пізніше ніж через 30 днів із дня отримання відповідного подання Вищої ради правосуддя. Чи можна в такому разі говорити, що держава гарантувала людям право на справедливий суд, як того вимагають положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод? Чи не є це знущанням над правом, законом і людьми? То чи можна таку реформу оцінювати позитивно?
«Генпрокурор повинен бути юридичним і моральним авторитетом»
— Риторичні питання… Але от реформування прокуратури, судячи з власної оцінки Генерального прокурора Юрія Луценка, відбулося вдало. Погоджуєтеся?
— Передусім зазначу, що в правовій державі, якою себе проголосила Україна, прокуратура посідає головне місце в системі органів публічного (державного) обвинувачення, а Генпрокурор є найвищою, найавторитетнішою посадовою особою органів держобвинувачення, тому він і наділений широкими процесуальними правами в кримінальному процесі. Виходячи із цього, Генпрокурор повинен бути юридичним і моральним авторитетом не лише для органів держобвинувачення, а й для суддів, адвокатів, науковців, а також громадськості. Його авторитет має ґрунтуватися на високій підготовці, значному досвіді, вагомих і загальновизнаних результатах, високій моральності, правовій культурі та правосвідомості. Тому для мене як юриста особа нинішнього Генпрокурора — один із найяскравіших негативних наслідків реформування прокуратури, якому дивується не тільки наша правова спільнота, а й увесь цивілізований світ. Через призму особи нинішнього Генпрокурора та його діяльності ми судимо про реформи й реформаторів та робимо висновок, що змін на краще в прокуратурі не відбулося.
— Що тоді відбулося?
— Через роздутість штатів ГПУ та прокуратур областей ведеться лише бурхлива імітаційна робота, відтворюються методи, що відповідали КПК 1960 р. (незаконні й необґрунтовані, а інколи й корупційні втручання в хід розслідування та діяльність прокурорів шляхом витребування матеріалів, давання вказівок і доручень, установлення контролю тощо). Це негативно позначається на виконанні прокурорами основних повноважень — процесуальному керівництві досудовим розслідуванням і обвинуваченням у суді, що передбачено в чинному КПК. Тому на практиці ми фактично не маємо ні належного процесуального керівника, ні професійного держобвинувача. Прокурори іноді мають низьку кваліфікацію, вони перевантажені (250—300 і більше проваджень), понад 70% робочого часу витрачають на виконання різноманітних завдань і доручень, не пов’язаних з їхньою основною діяльністю… Мені відомо зі ЗМІ, що Ю.Луценко вважає себе найуспішнішим Генпрокурором. Що про це можна сказати? Скажу так, як говорять в Одесі: не смішіть мої тапочки.
— І що ж тут смішного?
— Не смішно, а дуже сумно. Якби Ю.Луценко відповідав вимогам, про які йшлося, мав совість та честь і Україна була правовою державою, то він не був би Генпрокурором і не ганьбив би професію правника. Будь-яка діяльність оцінюється за кількісно-якісними показниками. Звісно, що зі зростанням злочинності зростають і відповідні кількісні показники прокуратури, але це не привід для хвастощів. Щодо якісних показників роботи ГПУ та особисто Ю.Луценка, то назвіть мені хоча б одну успішну реформу прокуратури, назвіть вироки хоча б в одній резонансній справі: Гонгадзе, майдану, подій в Одесі 2 травня 2014 року, Шеремета, Гандзюк, членів команди В.Януковича… При цьому хотів би застерегти, що пишатися справою самого В.Януковича ще рано, оскільки вирок не набрав чинності й кінцеві результати не відомі. Аналізуючи діяльність Ю.Луценка, бачу, що там, де він, там завжди багато галасу, а в підсумку — пшик! У цьому й полягає його суть як політика та державного діяча. Упевнений, що феномен Ю.Луценка та його діяльність буде предметом дослідження багатьох фахівців, і не тільки юристів.
«Не слід руйнувати те, що працює»
— Як тоді врахувати всі ці помилки в роботі нової команди? Дасте кілька рецептів?
— Треба пам’ятати, що влада дається тимчасово. Реформи здійснюють для покращення життя людей. Варто вивчити досвід попередників і зробити правильні висновки. Не слід руйнувати те, що працює, якщо є можливість його модернізувати. Реформи, розтягнуті в часі, приречені на невдачу. Розробленням концепцій реформ та їх реалізацією повинні займатися фахівці із залученням громадськості. На державні посади потрібно призначати лише тих, хто має такі якості, як порядність, патріотизм і професіоналізм. Тільки репресивними методами корупцію викоренити не можливо. Правоохоронні органи й суди не повинні бути політизованими — слід створити гарантії невтручання в їх діяльність. Практика без науки сліпа, тому будь-які реформи мають бути науково обґрунтованими. Правоохоронні органи й суди повинні працювати під контролем громадськості, а не під наглядом агресивних радикалів. Суддівський імунітет не привілей, а гарантія професійної діяльності. Україна — бідна держава, і її платники податків не здатні утримувати таку громіздку й надзвичайно неефективну правоохоронну й судову системи з надто високими, як для бідної країни, посадовими окладами неефективних чиновників і суддів. Правоохоронці та судді потребують належного матеріального забезпечення. Розрив у посадових окладах правоохоронців різних відомств і суддів різної юрисдикції та рівнів у десятки разів є кричущою соціальною несправедливістю, яка має бути усунута.
Share the post "Микола Погорецький: “До чинного КПК безсистемно, без експертної оцінки вносили численні зміни”"
