Наукові принципи теорії держави і права визначають, що священною метою будь-якого законопроекту є необхідність встановити нові правовідносини в державі або закріпити існуючі правовідносини, які вже склалися на практиці, але не врегульовані законом.
Як виявляється, в нинішніх українських реаліях існує третій варіант. Прочитавши законопроект №9055, починаєш розуміти, що автори переслідують лише їм відому мету, а споживачем правових новел є вузька група людей.
Важко заперечувати, але в законопроекті є багато позитивних новел, які посилюють гарантії адвокатської діяльності, створюють необхідні умови для самостійності та незалежності регіональних палат адвокатів. Та, поряд з позитивним, в проекті Закону міститься значна кількість абсолютно неприйнятних положень, і що згубно, ще й токсичних як для адвокатури як в цілому, так і для кожного адвоката зокрема.
Детальний аналіз законопроекту може зайняти не одну сторінку. І це необхідно робити. Але на сьогодні лише перші враження.
Так, в одному місці законопроекту тебе запевняють, що адвокатська діяльність є незалежною, а в іншому – зберігають ганебні елементи середньовіччя – це коли адвоката роблять кріпосним і повністю залежним від розташування його робочого місця. Як ото раніше селян прикріпляли до поміщиків, сьогодні «незалежного», «вільного» адвоката прив’язали до його «основного» робочого місця, як собаку до будки. А це робоче місце не просте, а золоте, бо вирішує, в якій регіональній палаті бути адвокату, де адвокат буде брати участь в адвокатському самоврядуванні і реалізовувати свої права та гарантії, яка дисциплінарна комісія буде вершити долю адвоката при вирішенні питань про його дисциплінарну відповідальність, тощо. Це найважливіші речі в житті адвоката, але чомусь робоче місце, а не воля адвоката, не його вільний вибір, визначає, з якими адвокатами регіону себе пов’язати. Чому не зробити так, щоб вибір регіональної палати ґрунтувався на заявницьких принципах з відображенням вибору адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України? Чому не зробити так, що будь-який перехід з однієї регіональної палати в іншу робився на підставі простої заяви адвоката? Для чого це кріпацтво?
Я особисто ставив це питання на вирішення Робочої групи з реформування законодавства про адвокатурі при Раді з питань судової реформи при Президентові України, але, на жаль, залишився не почутим.
Це питання особливо гостро стоїть для адвокатів Ради адвокатів Київської області. Більшість адвокатів мають робоче місце в Києві, але віднесені реєстром до Київської області. Так склалося за довгі-довгі роки, і це влаштовує цих адвокатів, а їх більше п’яти тисяч. Адвокати давно зробили свій вибір, чому вони повинні щось змінювати, якщо їм комфортно саме в цьому адвокатському середовищі? Чому вільний вибір адвокатом регіональної палати – це погано? Чому адвокат поставлений в залежність не від свого власного вибору, а від робочого місця. Наприклад, в Києві знаходиться дві Ради, а саме: міста Києва і Київській області. Чому адвокат не може самостійно вибирати між ними, а Ради конкурувати між собою і створювати більш комфортні умови, щоб за ними йшли адвокати.
Звичайно, адвокат може сам вибирати «основне» робоче місце, і такими чином визначати регіон свого перебування. Але бачимо, як у вище наведеному випадку, вільний вибір адвоката і його робоче місце не завжди співпадають. А ще є значна кількість адвокатів, які переїхали з регіонів і мають основне робоче місце в Києві, але не тільки не розірвали зв’язки зі своїм регіоном, але й не бажають їх розривати. Що робити з ними? Це дуже серйозна проблема!
Та є ще інша гірша проблема. В цьому законопроекті влада відверто намагається накинути на адвокатів узду і дисциплінувати їх. За цим законопроектом з’являється така новація як неприпустимість зловживання процесуальними правами та персональна дисциплінарна відповідальність адвоката за це. Якщо закон буде прийнято, тоді, в залежності від обставин справи слідчий суддя, суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії адвоката, які суперечать засадам кримінального судочинства. Зрозуміло наперед, що обставини можуть бути різними, а судді – довільними в їх тлумаченні.
Ми ж практики розуміємо, що існує зловживання правами, але є і правова позиція, впертість, настирність адвоката при невизначеності законодавства та його заплутаності. Тому за цими нововведеннями будь-який добросовісний адвокат може запросто нарватися на дисциплінарну відповідальність і буде змушений балансувати між загрозою відповідальності та інтересами клієнта.
Тут варто нагадати деякі події в адвокатському житті. Так от, в свій час група адвокатів вела тривалу і не просту боротьбу за можливість оскаржувати постанову про порушення кримінальної справи. Тоді більшість судів відмовляла в їх скаргах лише на тій підставі, що подібне оскарження не передбачене кримінально-процесуальним законом. Ця боротьба завершилася у 2003 році рішенням Конституційного Суду України на користь адвокатів. Таким чином, якщо цей законопроект стане законом, то, за логікою нововведень, такі адвокати підлягали б дисциплінарній відповідальності, оскільки оскаржували те, що не передбачено законом, і відверто зловживали процесуальними правами.
На останок. Є очевидним, що цей законопроект адвокатурі не потрібен. Існуючий нині профільний закон пройшов випробування часом і показав свої недоліки і переваги. Тому до існуючого Закону варто лише внести зміни, взявши позитивне із законопроекту, та виключити ті положення, які були шкідливі або суперечили інтересам адвокатури. Цього було б достатньо і адвокатура була б дійсно вдячною за таку турботу.
Голова Ради адвокатів Київської області
Петро Бойко
Share the post "Суб’єктивні враження від законопроекту «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»."
