Однією з основних причин недовіри суспільства та бізнесу до української судової системи є дуже низький показник виконання судових рішень. За умови невиконання рішення суду, право на суд є ілюзорним. Тому з метою гарантування реального виконання рішення суду за заявою сторін або з ініціативи суду під час судового розгляду можуть бути застосовані заходи для забезпечення позову. Враховуючи, що права та законні інтереси бізнесу, які виникають з господарських відносин, підлягають захисту в господарському процесі, а законодавець підготував зміни до господарського процесуального законодавства, варто зупинитися на аналізі однієї з таких новел.
Так, законом №6232 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» пропонується, серед іншого, забезпечувати позов встановленням обов’язку вчинити певні дії. Такий захід забезпечення позову є новим для сучасного законодавства та достатньо дискусійним.
Наразі чинний Господарський процесуальний кодекс України передбачає такі заходи забезпечення позову: накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу; заборона відповідачеві вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Натомість законом №6232 пропонується розширити арсенал заходів забезпечення. Пропонується забезпечувати позов такими способами: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві та знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов’язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов’язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об’єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги. Крім того, якщо ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів не забезпечується вищезазначеними заходами, законодавець передбачає можливість застосування інших заходів.
Безперечно, такий інструментарій забезпечення позову може виявитися більш ефективним, ніж той, що існує сьогодні. Однак якщо з більшістю заходів забезпечення позову не виникає питань щодо порядку та можливості їх реалізації, то з таким заходом як встановлення обов’язку вчинити певні дії не все так однозначно. Особливо дискусійним цей захід забезпечення позову вбачається у процесі вирішення корпоративних спорів.
Насамперед, під час реалізації такого заходу забезпечення позову як встановлення обов’язку вчинити певні дії виникає питання щодо можливості забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу. Наприклад, встановлення обов’язку для державного реєстратора вчинити певні реєстраційні дії з метою забезпечення позовних вимог у корпоративному спорі може призвести до порушення інтересів відповідача.
Окрім того, встановлення обов’язку вчинити певні дії з метою забезпечення позову може призвести до порушення прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу. Так, вчинення певних дій депозитарієм щодо акцій акціонерного товариства може порушити інтереси акціонерів, які не є учасниками спору між іншими акціонерами та товариством.
Вбачається, що у разі застосування такого заходу забезпечення позову як встановлення обов’язку вчинити певні дії суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Тобто дії, які за ухвалою суду певна особа повинна буде виконати, не можуть бути тотожними фактичному виконанню рішення суду. Не може бути забезпеченням позову вчинення реєстраційних, нотаріальних або будь-яких інших дій, які є предметом спору.
Вважаємо, що у разі застосування такого заходу забезпечення позову як встановлення обов’язку вчинити певні дії може постати проблема з дотриманням дискреційності повноважень державних органів та інших суб’єктів (зокрема, суб’єктів реєстрації), які за ухвалою суду можуть бути зобов’язані вчинити певні дії. Суд не має права підміняти собою державний орган, а тому сторона, що просить забезпечити позов, повинна довести необхідність застосування саме такого заходу забезпечення позову як встановлення обов’язку вчинити певні дії. При цьому суд, у разі задоволення відповідної заяви, повинен виважено підходити до оформлення ухвали про вжиття заходів до забезпечення позову.
Водночас, виходячи з того, як неефективно виконуються постанови адміністративних судів про зобов’язання вчинити певні дії, вбачається, що можуть виникнути складнощі з виконанням ухвали господарського суду про встановлення обов’язку вчинити певні дії.
Отже, існує нагальна потреба формулювання правил застосування господарськими судами такого заходу забезпечення позову як встановлення обов’язку вчинити певні дії, особливо в корпоративних спорах. Сподіваємося, що новий Верховний Суд України напрацює відповідну практику, а також надасть роз’яснення щодо правильного та ефективного застосування цього запобіжного заходу.
Share the post "Законом №6232 розширили арсенал заходів забезпечення позову."
