Відібрати все! Спеціальна конфіскація дає державі право зазіхати на будь-яке майно.

Імплементуючи європейські стандарти, законодавець увів у кримінальний процес поняття «спеціальна конфіскація». Однак якщо в Європі права добросовісного набувача захищені, то в Україні невизначеність понять уможливлює відібрання будь-якої власності.

 

Сумнівні рекорди

Поняття «конфіскація» не є новим для українського кримінального процесу. У ч.1 ст.59 Кримінального кодексу конфіскація визначається як покарання, що полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке належить засудженому. Причому походження майна не відіграє жодної ролі. У вигляді санкції або покарання конфіскація передбачена у 90 складах злочинів, включених до КК. Це є своєрідним сумнівним рекордом серед країн ЄС, де конфіскація без установлення джерел набуття майна передбачена лише в законодавстві Латвії у значно скромнішому переліку складів злочинів. Та й там це врегульовується судовою практикою.

Серед країн Східної Європи та Центральної Азії подібна конфіскація передбачена законодавствами Білорусі, Вірменії, Таджикистану і Туркменістану. Однак і там кількість складів злочинів з подібною санкцією набагато менша, ніж в українському КК.

Підставами, з яких конфіскацію в Україні можна розглядати як зазіхання на права особи, є відсутність термінологічної визначеності й невідповідність принципу пропорційності. І досі законодавство чітко не встановлює, що варто розуміти під частиною майна і як її виокремити для конфіскації. Неоднозначність перетворює конфіскацію на фактор, що може нести корупційні ризики.

Розв’язати проблему та привести конфіскацію у відповідність до європейських стандартів спробував Верховний Суд України. У постанові Пленуму «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 №7 з’являється поняття «спеціальна конфіскація», тобто примусове вилучення у дохід держави предметів, знарядь та одержаного в результаті злочину майна.

Остаточно спеціальна конфіскація була закріплена у законодавстві з прийняттям закону «Про внесення змін до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» від 18.04.2013 №222-VII.

Про те, чим спецконфіскація в Україні відрізняється від європейської, фахівці говорили під час VI всеукраїнської конференції з кримінального права і процесу, ініційованої Асоціацією правників України.

З українським колоритом

Законодавчими змінами був розширений перелік складів злочинів, на який поширюється спеціальна конфіскація, та деталізовано визначення цього поняття. Відповідно до ст.962 КК предмет конфіскації можна віднести до однієї з двох категорій: знаряддя і засоби скоєння злочину; доходи, отримані від злочину. Додатково українське законодавство, так само як і стандарти ЄС, передбачає еквівалентну конфіскацію, коли через перетворення, вибування з власності тощо майно, здобуте в ході злочинної діяльності, не може бути конфісковане. Її умовою є доведення того, що статки отримано саме в результаті злочину.

Також європейські стандарти конфіскації передбачають, що можуть бути вилучені й прибутки, отримані в результаті скоєння злочину. Але йдеться про отримання прибутків лише з моменту, з якого правоохоронці можуть його відстежити і продемонструвати у змагальному процесі. В Україні, вважають фахівці, цей стандарт не діятиме.

Також у законодавство введено поняття «обізнані треті особи». Йдеться про арешт майна третіх осіб, яких можна розділити на дві категорії: обізнані треті особи й добросовісні набувачі. При цьому, за вітчизняним підходом, арешт може накладатися на майно, набуте безоплатно, за ринковою ціною, за ціною, вищою від ринкової. Тобто фактично арешт можна накласти на будь-яке майно.

Відповідно ж до європейських стандартів, прописаних, зокрема, у директиві «Про замороження та конфіскацію засобів вчинення злочинів та доходів, отриманих злочинним шляхом, у Європейському Союзі» від 3.05.2014 №2014/42ЄС, можна арештувати майно третіх осіб, яке було передане їм безоплатно, або за суму, істотно меншу від ринкової вартості. У законодавстві окремих країн указується і такий критерій, як майно, передане формально за ринковою ціною пов’язаним особам без реальної оплати.

Тобто в будь-якому разі європейські стандарти обмежують майно, яке може підлягати конфіскації, та покладають на правоохоронні органи обов’язок доведення названих обставин.

На користь клієнта

Здавалося б, такі неузгодженості з євростандартами мають негайно виправлятись. Однак адвокати-практики не поспішають привертати до них увагу законодавця. Адже будь-які недоліки можна використати на користь клієнта.

Автори змін щодо спецконфіскації так квапилися внести їх до кодексів, що не зважили на нюанс: згадка про ринкову ціну майна третіх осіб, на яке може бути накладений арешт, є лише у КК. Тож, якщо адвокат надасть докази придбання майна саме за ринковою ціною, він, посилаючись на КПК, може домагатися незастосування арешту.

Також адвокат може використати недосконалий суб’єктивний критерій, якщо мова йде про юридичну особу. Він передбачає наявність прямого чи непрямого умислу в третьої особи при придбанні майна, яке може бути арештоване. У цьому випадку захисник може поцікавитися: чия саме обізнаність має перевірятися судом — юридичної особи як суб’єкта права, посадових осіб, кінцевих бенефіціарів?

При цьому у випадку як з юридичною, так і з фізичною особою адвокат повинен пам’ятати, що тягар доказування об’єктивного і суб’єктивного критеріїв лежить на стороні обвинувачення. А сталого бачення стандарту такого доказування в Україні немає. Проте докази повинні бути допустимими і достатніми та мають підтверджувати зв’язок між скоєним злочином і конфіскованими активами.

В майбутньому, прогнозують правники, інститут конфіскації в українському законодавстві розвиватиметься. Можливо, з’явиться розширена конфіскація, коли майно конфісковуватиметься, якщо його вартість перевищуватиме законний дохід або якщо не буде підтверджене його походження, або цивільна конфіскація, яка не ґрунтуватиметься на засудженні. Однак, що б не вигадав український законодавець, адвокати повинні вміти використовувати це для захисту інтересів клієнтів.

Закон і Бізнес